Історія

Народженому разом у 1379 році з першими кроками католицизму на Бучацької землі з благословення та за фінансової підтримки першого власника Михайла Авданца (- 1392), який отримав ці землі за довгу і віддану службу польській короні, приходу Успіння Пречистої Богородиці судилося стати (з урахуванням місця розташування у підніжжя древньої кам’яної фортеці на вершині Замкової гори) однією з архітектурних домінант міста.

Незабаром для додаткового підтвердження своєї високої богоугодним місії на галицькій землі при приході силами францисканського ордена, опіці якого доручили храм, були організовані школа і невеликий шпиталь.

І хоча один з далеких спадкоємців засновника – прихильник кальвінізму Микола Бучацький-Твордовський (1530 – 1595) – позбавив його на час статусу однієї з головних католицьких святинь краю (костел служив місцем зборів протестантів аж до його смерті) храм витримав усі удари долі, головні з яких були пов’язані з триваючими протягом усього середньовіччя татаро-монгольськими атаками. Проте кожного разу він виходив переможцем все з великими втратами – руйнування стін, обвалення покрівлі, пошкодження несучих конструкцій…

Ось чому, не дивлячись на реконструкцію 1709 – 1710 років, вже в середині XVIII сторіччя питання існування головної святині приходу Успіння Пречистої Богородиці став перед громадою з усією гостротою.

Рішенням насушного питання своєї головної резиденції зайнявся безпосередньо сам власник міста, останній представник роду Потоцьких герба «Золотий Пиляви» Микола Василь (1712 – 1782): спочатку в 1760-му виклопотав дозвіл на розбір старої будівлі у львівського архієпископа Вацлава Сераковського (1700 – 1780), а потім через рік заснував фундацію для будівництва нового храму.

Завдяки такій потужній політико-економічної підтримці із залученням кращих архітекторів Галичини (за непідтвердженими даними Мартіна Урбаніка або його учня Бернарда Меретина) вже через два роки новий величний костел був закінчений і освячений 14 серпня 1763 року під час обряду консекрації все тим ж львівським архієпископом. При цьому прикраса внутрішнього оздоблення, як визнаному майстру різця, було довірено Йогану Георгу Пінзелю (1707 – 1761).

Переживши разом з Бучачем півтора століття відносно спокійного періоду розквіту під чуйним керівництвом австрійської династії Габсбургів, в 1914-му храм поринув у вирій Першої світової – на три роки місто стало резиденцією ставки 7-й російської армії разом з її православним домінуванням. Але близька лінія фронту і напружена внутрішня обстановка мало позначилися на діяльності католицької святині віри – вона залишалася діючою.

Повернення за підсумками військових дій в польське підданство галицьких земель благотворно позначилося на долі костелу у підніжжя Замкової гори, адже за два з невеликим десятиліття його будівля була відновлена, а сам прихід збільшувався і розквітав за підтримки державної влади (хоча католицьке населення становило лише 32% від загального кількості жителів).

З вихору ж Другої світової війни ХХ століття храм вийшов з мінімальними фізичними втратами, а ось на духовній його сутності був поставлений хрест. Радянська влада в рамках своєї атеїстичної політики в 1945 році заборонила богослужіння в Бучацькому костелі Успіння Пречистої Богородиці, а для знищення пам’яті про релігійне минуле будівлі його пристосували для господарських потреб.

Спочатку в основному храмовій залі розташувався меблевий магазин, який у міру втрати привабливості вигляду у зв’язку з ветхістю будови трансформувався в зерносховище. Підземні ж приміщення були пристосовані під котельню.

Лише в 1991 році за активної підтримки місцевої пастви Успенський костел повернувся в лоно католицької церкви. З тих пір тут непогасно вирує життя: проводяться богослужіння на чотирьох мовах (українська, польська, латинська, польська), звучить камерна музика в рамках концертів, проходять збори молодого покоління, організовуються релігійні співи.

Архітектура

Аскетичну скромність з легким нальотом бароко зовнішніх фасадів кам’яного хрестового в плані храму біля підніжжя стародавньої фортеці зі зрізаними кутами дзеркальної розбивки стін і капітелями пілястр композитного ордера декілька розбавляє центральний напівкруглий фронтон декорований зображенням Пречистої Богородиці в оточенні ангелів з немовлям Ісусом на руках, який вигідно відтіняють кам’яні вазони по периметру і невеликий ліхтар над чотирисхилим дахом.

Крім того слід зазначити невеликі характерні акценти в оформленні храмового комплексу, які ненав’язливо нагадують про благодіяння сім’ї його творця: невеликий картуш з родовим гербом «Золотий Пиляви» і напівстерті букви прохідний арки з ажурними воротами, оформленої в співзвучному будівлі стилі, пам’ятна табличка на порталі центрального входу і символи влади на стовпах.

Внутрішня однонавове планування зі зниженим притвором, у кутах якого розташовані гвинтові сходи для сполучення з емпором, і двома невеликими приміщеннями по боках вівтарної частини має хрестові і напівциркульні перекриття. Крім використаних у зовнішньому оформленні дзеркал, тут застосовано прийом високих аркових ніш, що створюють гармонійне поєднання з витягнутими арками віконних прорізів.

Особливої уваги заслуговує внутрішнє оздоблення костелу Успіння Богородиці, домінантою якого служить поліхромний вівтар Й. Пінзеля з біломармуровими колонами і майстерно вирізаними скульптурами святих. Його об’ємна бірюзово-золота гама в контрасті з білими стінами, відтіненими рокайлово-акантними розетками, віфлеємською зіркою і фігурами створює візуальний акцент на центральній частині духовного комплексу.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Бучач, вул. Просвіти, 2.

Посилання

• Геральдика. Герб Потоцьких Пилява

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Н18 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ), а далі – в центр Бучача по вулицях Підгаєцькій – Галицькій – Агнона – Просвіти до Успенського костелу.

Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 20 хвилин в західному напрямку (замок) до католицького храму.