Історія
Землі, міста, замки, високі посади, гучні перемоги… могутність і вплив магнатської родини Потоцьких та її внесок у розвиток західноукраїнських земель важко переоцінити. Протягом сотень років за помахом руки її представників на світ обласкані благоволінням народжувалися або обділені увагою скидалися в пучину забуття цілі міста і селища. З тисяч їх, дарованих польською короною за особливі заслуги перед батьківщиною, лише одиницям пощастило потрапити в число обраних, на яких падав золотий потік милості їх власників. Бучачу пощастило…
Обраний в якості однієї з офіційних резиденцій сім’ї герба «Пилява» Стефаном Потоцьким (1568 – 1631) місто в найкоротший термін отримало не тільки перебудовану за останнім словом фортифікації кам’яну фортецю як заставу і підтвердження високого статусу та привілеї на проведення ярмарків в якості основи подальшого торговельно-економічного розвитку, але і нові сакральні споруди для підтримки духовності громади.
Так, не дивлячись на приналежність до кальвіністської, а пізніше католицької конфесії, під впливом православної дружини Марії Амалії Могилянки (1591 – 1647) з роду молдавських господарів, яка до того ж доводилася двоюрідною сестрою митрополита Київського, Галицького і Всієї Русі Петра (1597 – 1647), першим кам’яним храмом Бучацької землі стала побудована в 1610-му Миколаївська церква.
Матеріальним знаком особливого благовоління і фундаціонної підтримки як будівництва, так і подальшого утримання православного оплоту віри сім’єю власників став шлюбний здвоєний родовий герб «Могила» – «Пилява» над його дверима, що подарувало храму статус «міського» в офіційних документах того часу.
Півтора століття виконуючи крім релігійної, ще й оборонну (що зумовлює наявність глухої оперізувальної стіни) функцію, церква святого Миколая практично перебувала в первозданному вигляді. Нова віха в її долі була відкрита з переходом бучацьких земель у власність Миколи Василя Потоцького (1712 – 1782), який обрав місто в якості свого останнього світського притулку – в 1743 році тут з’являється новий високий різьблений іконостас у стилі бароко, розписаний відомим майстром жолкевської школи іконопису Василем Петрановичем ( – 1759).
Розташований на березі струмка, що впадає в Стрипу, храм неодноразово страждав від затоплення. Найбільш сильні руйнування з них заподіяли паводки 1780 і 1855 років, коли був значно підтоплений фундамент будівлі, а кам’яна огорожа і зовсім місцями знесена нестримною силою стихії.
У другій половині ХIX століття Миколаївський комплекс доповнила побудована в співзвучному стилі оборонної архітектури, що сходить своїм корінням до візантійських джерел, квадратна дзвіниця, яка замкнула периметр в західному куті. Тоді ж (1862 рік) перед центральним входом з’явився дерев’яний притвор-бабинець, який з’єднав саму будівля з оборонною стіною.
Справно перебуваючи на на сторожі інтересів греко-католицької громади Бучача в період між двома світовими війнами ХХ сторіччя, коли галицькі землі після півторасторічного перебування в австрійському, а потім австро-угорському підданстві, повернулися під протекторат Польщі, храм знайшов новий голос – дзвони, виконані за спеціальним замовленням (1920-ті роки).
Ставши швидше винятком, після Другої світової в атеїстичній радянській державі Миколаївська церква не була закрита. Її лише насильно в 1947-му перехрестили у православ’я, прорахувавши це меншим із двох зол.
Ось і зараз лампадка віри непогасно освітлює шлях добра і віри, переживши чотириста років війн, заколотів, набігів, щоб протистояти і в третьому тисячолітті всім порокам цього суєтного світу, втілюючи у собі промінь надії в серця стражденних під прапором Українського православ’я.
Архітектура
Про бойове минуле першої бучацької однонавової кам’яної святині виконаної за канонами візантійського зодчества нині нагадують потужні оборонні стіни, вікна бойнічной конфігурації, що розширюються назовні, і позбавлений декоративних прикрас суворий зовнішній контур.
Миколаївська церква повністю відповідає канонам конхового планування сакральних споруд: завершення двох бічних примикають до нефу під напівциркульним склепінням на розпалубках напівкруглих конх-апсид; п’ятигранна витягнута вівтарна частина із зімкненим завершенням; прямокутний притвор з хрестовим склепінням, над яким раніше височіла вежа.
Внутрішній інтер’єр храму глибинно розкритий за допомогою подовженого периметра в 25м при невеликій висоті будівлі, весь обсяг якого заповнений настінним розписом на біблійні теми з гідним завершенням у вигляді барочного іконостасу.
Двоярусна дзвіниця, що замикає західний периметр оборонного контуру стіни, являє собою каркасну конструкцію обшиту на першому ярусі кам’яною кладкою, а на другому – бляхою з оперізувальною лінією стилізованих віконець-бійниць під чотирисхилим дахом.
Пам’ятки
З храмових реліквій слід відмітити:
- центральне місце займає, звичайно ж, нині двох’ярусний (третій ярус був втрачений в радянський час) іконостас 1743 року, виконаний майстерною рукою Петрановича і прибраним в багатий різьбленням позолочений оклад;
- дві ікони Богородиці: XVIII століття на дерев’яній основі маслом з використанням техніки золочення і тиснення та Запрестольну виконану К. Вольським на полотні в 1893 році, які були реставровані з частковим перемальовуванням в 1990 році;
- дві дарохранительниці унікального різьблення по дереву XVIII століття, в оформленні яких використано масло і позолота (одна з них покрита тонкою фольгою, що є рідкісним прикладом тонкої роботи старих майстрів);
- інші сакральні речі XVIII – XIX століть серед яких амавон центральної стіни північного нефа, Євангеліє в карбованому оздобленні Почаївської друкарні, дар Катерини Крижановської – дві статуї ангелів, що перекочували з Покровської церкви, кілька відреставрованих ікон і п’ять чаш.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Бучач, вул. Святого Миколая, 8.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Р25 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ), яка по місту проходить по вулиці, що змінює назву на Генерала Шухевича – Галицька – Степана Бандери. В її центральній частині бере свій початок вулиця святого Миколая з однойменною храмом.
Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 20 хвилин по вул. Галицькій, а потім Святого Миколая до церкви.