Оборонні вали Теребовлі

Історія

Оборонні земляні вали князя Василька в Теребовлі Теребовлянські оборонні вали князя Василька

Київська Русь – найпотужніша держава Східної Європи на рубежі першого і другого тисячоліть, яка заклала основу української державності, породивши на величезній території від “Сяну до Дону” тисячі маленьких і великих селищ. Багато з них, не дивлячись на труднощі з ідентифікацією місця розташування та історичної хронології, існую і понині. Одне ж з головних місць серед цих древніх твердинь посідає перлина Галицької землі – Теребовля.

І хоча фахівці відносять перше поселення поруч з річкою Гнізною на зручній для оборони Замковій горі до IX сторіччя, в історичних анналах Тербовля (тоді ще відома як Теребовль) вперше з’являється у 1097 році в якості центру земель, закріплених на Любечському з’їзді князів за правнуком Ярослава Мудрого – Васильком Ростиславичем (1066 – 1124).

Так саме з ім’ям гідного нащадка Київських князів і пов’язане будівництво в останній чверті XI століття (за припущенням істориків Василько влаштувався тут ще в 1084 році, коли брати Растіславічі захопили і поділили між собою західні землі Київської Русі) структурованої лінії фортифікаційних укріплень, що складалися з земляних валів і сухого рову, на ряду зі зведенням дерев’яної фортеці на вершині гори для захисту поселення від зазіхань не тільки зовнішнього ворога, але внутрішніх міжусобиць княжого роду.

Пам'ятний знак теребовлянських оборонних валів князя Василька Пам'ятний знак валів князя Василька в Теребовлі

Проте створена за останнім словом фортифікаційного мистецтва того часу оборонна система Теребовлі все ж не витримала могутньої атаки орд монгольського хана Батия (1209 – 1255), які в 1241 році повністю знищили їх разом із замком, а саме селище розграбували і спустошили.

Вже, будучи прикордонної твердинею Польського королівства, фортеця над Гнізною в 1360 році відновила колишню велич за розпорядженням Казимира Великого (1310 – 1370): фортеця перебудовується в камені, земляні зали, що її оперізують посилюються частоколом, а троє міських воріт – дозорними вежами.

Необхідність в надійному захисті ставала тим відчутніше, чим більш зростала ключова роль теребовлянської землі як одного з форпостів східних кордонів від набігів татаро-монгол і збільшувався добробут його жителів завдяки отриманому в 1387 році першим з міст Західного Поділля Магдебурзького права. Так що оборонна система міста постійно вдосконалювалася відповідно до нових умов ведення бойових дій.

Між валами князя Василька в Теребовлі Між валами князя Василька в Теребовлі

Проте всі фортифікаційні хитрощі, що забезпечили Теребовлі статус одного з трьох центрів Галицької землі в 1453 році, захисну лінію як і саму фортецю кожен раз після навали східних варварів доводилося створювати практично заново. Особливо постраждали укріплення під час періодичних міцних нападів 1605 – 1625 років.

І хоча в 1631 році замок та оборонні вали з частоколом на гребені навколо нової та старої частини забудови повстають з попелу завдяки зусиллям старості міста Олександра Балабана (- 1637), через трохи більше ніж півстоліття (1688) татари завдають свій останній нищівний удар, після якого захисниця галицьких земель ніколи більше вже не оговталася: земляні насипи і фортеця більше не відновлювалися.

Пройде без малого три століття перш ніж хранителі славної військової історії Теребовлянської землі знову привернуть до себе увагу на цей раз вже в якості пам’ятників фортифікаційного мистецтва, коли наукові експерти приступлять до їх вивчення в кінці ХХ століття. Їх кропітка праця триває і донині.

Архітектура

Теребовлянська Північна лінія оборонних земляних валів і сухого рову Північна лінія земляних валів і сухого рову Теребовлі

Оборонні вали князя Василька колись представляли собою дві лінії земляних насипів довжиною 100 – 120 м при ширині від восьми до дев’яти метрів із сухим ровом взаширшки шість метрів, перша з яких оперізувала підніжжя замкової гори, друга – захищала підступи до замку з найбільш вразливих напрямків з півночі і сходу (саме ця частина і збереглася до наших днів).

Пізніші фортифікації били покликані захистити населення Теребовлі, яка на початку XVII сторіччя переступила Гнізну і розташувалася на обох її берегах. Тому нові земляні вали представляли собою вже величезні по довжині три лінії суцільних посилених частоколом насипів з трьома в’їзними воротами зі сторожовими вежами, що оперізували територію як Старого (правий берег), так і Нового (лівий берег) міста.

Вони тяглися: на сході по лінії, яку нині візуально малює залізничне полотно (колишня вул Валова), на заході – уздовж вулиці Мазепи (колишня Широка), примикаючи до річки на правому березі широкою дугою оперізували житлові квартали і Замкову гору. Для зручності сполучення із зовнішнім світом в оборонній лінії знаходилися три брами з дозорними вежами: Кам’янецька (східна в районі церкви св. Миколая) – дорога на Кам’янець-Подільський, Галицька (західна), що відкривала шлях до однойменного місту, та Львівська (північна), яка вела до серця Галичини.

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна, Тернопільська обл., м. Теребовля.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), яка через Теребовлю проходить по вул. Князя Василька, а потім на розв’язці в центрі міста повернути на вул. Шевченко. Далі прямувати через р. Гнізну до пл. Шевченка, звідки бере свій початок пішохідна дорога на вершину Замкової гори, де розташовані залишки валів князя Василька.

Громадським транспортом до з-д або автовокзалу Теребовлі, а потім – 15-20 хвилин вздовж вулиць Князя Василька / Шевченко / Зазамче до воріт Теребовлянського замку, поруч зі стінами якого розташовані оборонні вали.

Виктория Шовчко