Наталіївський парк

Історія

Парадна брама Натальївського парку Харитоненків Парадна брама Натальївського парку

Історія того, що зараз називають Наталіївським парком почалася за довго до появи на правому березі Мерчика людини, адже головним його творцем була і залишається всюдисуща матінка-Природа, яка спочатку дбайливою рукою проклала звивистий шлях річкового русла, вистеливши його різнокольоровими каменями на жовтому піщаному покривалі, а потім століття за століттям створювала неповторну картину мальовничого пейзажу біля водяного окраю.

Саме в такому вигляді вперше побачив мальовничу місцевість в декількох кілометрах від Мурафи на початку XIX століття іменитий сумської цукрозаводчик Іван Герасимович Харитоненко (1822-1891), чия уява відразу ж додала ті штрихи, які підкреслили б всю красу створеного природою шедевра, але при цьому не порушивши віками існуючої гармонії цього місця.

Чаша фонтану в Натальївську парку Чаша фонтану

У 1884-ому величезну ділянку землі в Богодухівському повіті Харківської губернії глави компанії «Харитоненко і син» придбали у власність, щоб не шкодуючи коштів на ряду з початком зведення палацового комплексу зробити перші кроки на шляху перетворення його майбутньої зеленої оправи. Для цих цілей за наказом Павла Івановича (1853-1914), якому фактично належить право називатися головним творцем шедевра садово-паркового мистецтва, не тільки були виписані саджанці рідкісних для цієї місцевості представників флори, але й спеціально завезені тонни родючого грунту для забезпечення комфортних умов для їхнього існування.

Так перед палацом через зовсім небагато часу з’явилися алеї та квітники, газони і фонтани, підстрижені кущі та зручні алеї регулярного французького парку, дубовий гай прорізали звивисті, зручні для гуляння доріжки і витончені містки з чарівними видами. З іншого боку від палацу молода соснова поросль поповнила ряди своїх побілених сивиною століть побратимів, а вздовж берега Мерчика простяглося зелене покривало луки.

Лев в Натальївську парку (вхід в флігель) Лев в Натальївську парку

Пристрасний мисливець Павло Харитоненко з метою забезпечення своїх лісових угідь гідними об’єктами для свого захоплення заселив парковий масив маєтку тваринами, які раніше не зустрічалися в цих краях: будується чудова споруда «фазанария» з великим вольєром на самій околиці парку, організовується ферма для розведення і адаптації диких кіз і оленів, а також в ліс випускаються завезені дикі кабани, вовки, пара ведмедів. Але все-таки головною хазяйською улюбленицею вважалася молода левиця.

Фазанів ферма була особливою гордістю Харитоненко, адже на її обгородженій металевою сіткою від зазіхань дрібних чотириногих хижаків в упорядкованих загонах розводили різні породи цих привезених з Кавказу та Туркестану пернатих (золотий, білий). Причому для висиджування яєць в штаті фазанарії значилися численні індички, а за вигулом іноді тисячної зграї молодняка суворо стежили фазанмейстер та його помічники. Вночі ж на луках Наталіївського парку, де днем між стадами швіци та сімментали в траві шмигали всюдисущі фазанята, можна було зустріти полохливих косуль Даніель.

Альтанка в Натальївську парку Альтанка в парку Харитоненко

Поєднаним з полюванням друге (а може перше) захопленням Павла Івановича були скакові і мисливські коні, для яких в західній частині парку був збудований цілий комплекс з чотирьох стаєнь по периметру скакового поля і величезний манеж. Завдяки багатотисячним вкладенням в переможців скакових перегонів зі Швеції, Данії та Нідерландів представники племінного потомства Наталіївського кінного заводу добре зарекомендували себе в столичних змаганнях кінці XIX – початку ХХ століття.

Підготовлені мисливські забави з добре організованими облавами, великою кількістю дичини, вимуштруваними кіньми і цілою зграєю натренованих собак (псарня розташовувалася в східній частині комплексу), якими славилася садиба Харитоненко далеко за межами губернії в перших півтора десятиліття ХХ століття, привертала для приємного проведення часу на просторах місцевого лісо-парку численних представників магнатських верств та аристократії.

Стаєнний комплекс в південно-західній частині парку в Наталіївці Стаєнний комплекс в південно-західній частині Харітоновского парку

У той час з отриманих від торгівлі деревиною та цукром коштів господарі чимало витратили на облаштування зеленої оправи своєї головної садибної гордості в Наталіївці, яка при всіх своїх безперечних перевагах (зручне місце розташування поруч з цукровим заводом в Мурафі, річка, вікова діброва, сосновий ліс і річка Мерчик) вона мала один істотний недолік, що ускладнював ведення сільськогосподарської діяльності – піщаний грунт.

Тому свого часу Павлу Івановичу і його синові Івану (1893 – 1927) довелося сильно постаратися, щоб організувати на схилах природного напівкруглого яру в декількох кілометрах від палацу, по пологих схилах якого амфітеатром були влаштовані кам’яні тераси, сад карликових плодових дерев.

400-річний дуб в Наталіївці 400-річний дуб

Ось тільки вся недовга ідилія закінчилася для Наталіївки в 1914-му, коли спочатку помер старий господар, а буквально через кілька місяців почалася Перша світова війна 1914 — 1918 годов, випустивши на сімдесят років на українські простори привид червоної чуми.

Комуністичний режим, що захопив після перевороту 1917-го владу на Слобожанщині, не знайшов кращого застосування розкішному парку ніж служити гідним помічником садибних будівель в справі оздоровлення підірваного туберкульозом здоров’я трудящих та селян (у зв’язку з чим вхід на територію був значно обмежений).

При цьому під час всього радянського царювання, яке фактично закінчилося лише в 2014-му (комплекс санаторію для сухотних хворих продовжували знаходиться в підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я), визнаному державою ще в 1990-ому шедевру садово-паркового мистецтва практично не приділялося належної уваги, що дало можливість всюдисущої природі рік за роком поступово відвойовувати межі свого царства, стираючи весь наліт людського майстерності.

Господарська хвіртка в Харітоновском парку Господарська хвіртка садиби в Наталіївці

Тому зараз про колишню велич парку нагадують лише нехарактерні для даної місцевості представники царства флори, явно створені штучно мальовничі групи, рівні ряди соснових посадок поруч з місцем розташування головної садибної споруди та стрункі колони каштанової алеї як головного провідника зі світу цивілізації початку третього тисячоліття в світ первозданної краси.

Архітектура

Зараз парк Харитоненко, за яким з 1990 року офіційно закріплена площа в 48га, як і на момент свого створення в основному представлений хвойним лісом з домінуванням сосни звичайної та акцентом у вигляді дубового гаю віком близько трьох століть. При цьому, з огляду на втрати палацу та прилеглої до нього регулярної частини, від якої залишилася лише каштанова алея від парадної брами до стаєнь, його в цілому можна віднести до пейзажним представникам садово-паркового мистецтва.

Каштанова алея Натальївську парку Каштанова алея

До того ж станом на сьогодні Наталіївську зелену перлину можна номінально розділити на дві частини: верхня природня (правий берег Мерчика з дубовим і сосновим гаями) і нижня насаджена на пагорбі в заплаві річки. Причому останню складають композиційні групи хвойні представлені соснами Веймутова, ялинами бальзамічними та канадськими, тсугами, модринами єврейськими, ялівецем і листяні, що складаються з дуба болотного та черешчатого, червоного ясена, черемхи, липи дрібнолистої і американської, тополі канадського, астильби, катальпи, робинії, лоху сріблястого, бересклета європейського, берези звичайної, жасмину садового, барбарису звичайного, бирючини.

При цьому хаотичне розташування будівель на території садиби з’єднаних звивистими доріжками, що створюють гармонійну картину цілісності господарсько-паркового комплексу, де зелень парку виступає невід’ємною частиною антуражу кам’яних споруд, а не відокремленим доповненням до них.

Пам’ятки

Поляна з водонапірною баштою Харітоновской садиби Поляна з водонапірною баштою

Особливе місце в історії Наталіївського парку займає величний дуб-велетень, народжений за три століття до створення палацового комплексу. Його важко сплутати з одноплемінниками, адже величезне охоплення стовбура і розлога крона, що надає жадану прохолоду тіні в спекотний день мандрівникам, котрі милуються витонченістю Спасо-Преображенської церкви, нікого не залишать байдужим.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., с. Володимирівка, вул. Лісова.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) до Мурафи, через яку прямувати на північ 4,5км до центральної брами Наталіївської садиби, що розташована на території парку.

Громадським транспортом з харківського автовокзалу маршрут «Харків – Краснокутськ» до села Мурафа, а потім пішки 3 км до Наталіївського парку.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Наталіївський парк на мапі

Обговорити статтю в спільноті