Історія

Коли саме в десяти верстах від Краснокутська в густих хащах слобожанських лісів вперше з’явилося поселення і ким воно було утворено – про те історія мовчить, але на момент продажу в 1699 році Матвієм Манковським хутора в долині річки Котелевка полковнику і стольнику Охтирського слобідського козацького полку Івану Івановичу Перекрестову при ньому вже існували і гребля, і орне поле, і сінешні покоси, і селян кілька сотень, що свідчить про досить благополучний його стані.

За які такі гріхи через п’ять років полковник був позбавлений московським царем Петром I (1672 – 1725) свого високого звання і всіх багатих маєтків до кінця неясно, може то був фінал боротьби за Охтирське полковництво з Романом Герасимовичем Кондратьєвим, або все ж численні скарги на самоуправство, хабарництво та непомірні побори охтирських полчан дійшли до правлячої верхівки держави, але 8 березня 1704 року Пархомівка офіційно стала власністю царської скарбниці.

Заслуги перед російською імператрицею Катериною II (1729 – 1796) – бойові в Семирічній війні при взятті Берліна та політичні в боротьбі з прусською зрадою Готтлоба Тотлебена (1715 – 1773) – принесли в якості подячного дару село на Котелевці генерал-поручику графу Івану Михайловичу Подгорічані (- 1779).

Саме сім’ї вихідців з Далмації зобов’язаний своїм існуванням невеликий гарний палац в італійському стилі, який був закладений на початку 1770-х, а закінчений вже після смерті господаря його дружиною Варварою Романівною (1733 – 1785). Останній ж належить ініціатива з перебудови Покровського хрому після смерті чоловіка поруч з садибою в камені, та тільки вінець свого творіння графині Подгорічані не судилося побачити – його освятять лише в 1808-ому.

За браком прямих спадкоємців після смерті подружжя Пархомівський палац з усім майном, перейшов племінникам Івана Михайловича — Георгію та Івану Петровичам Подгорічані, а по скіні останнього з них в 1812-ому – став власністю родини Петровичів, котрі до того ж царським указом долучили до свого прізвища частину Подгорічані, як і графський титул.

За першу половину XIX століття мальовнича садиба в долині річки ще двічі змінить своїх господарів, спочатку поступлена далекому родичу Подгорічані – Івану Вуковичу, а після його смерті заповідана племіннику Луці Петровичу Вучічевичу разом з цегляним, винокурним, селітряним заводами та броварнею стане об’єктом торгу з цукрозаводчиком Іваном Герасимовичем Харитоненко (1822-1891).

Величезні кошти і ділова хватка нового господаря (1872-ому Пархомівка офіційно стала частиною харитоненської імперії) не змусили довго чекати модернізації та нововведень. З космічною швидкістю тут з’являється великий цукровий завод з конторською будівлею, будинком керуючого та гуртожитком для працівників. Палац же використовувався в якості тимчасового притулку спочатку самого Івана Герасимовича, а пізніше – його спадкоємця Павела Івановича (1853-1914) під час їхніх частих ділових візитів.

Так станом на початок ХХ століття село з власної величної кам’яною Покровською церквою входило в розряд процвітаючих, що виразно доводить збільшення його чисельності до трьох з половиною тисяч чоловік, власна п’ятикласна школа, цукровий і цегельний заводи, поштова станція, лікарня, заїжджий двір.

Перша світова і озброєний переворот 1917-ого поставили хрест на райдужних перспективах Пархомівки, на довгі десятиліття зануривши її в сірість радянської дійсності, коли фактична відсутність господаря (сім’я Харитоненків емігрувала за кордон) відчутно вдарила по рівню життя її мешканців, а бойові дії відрізали шлях до звичного джерела доходів.

Попереду будуть більшовицьке відбирання майна під модними агітаційними гаслами реквізиції і колективізації (палац перейшов у відання адміністрації цукрового заводу) та існування в жебрацьких умовах при радах, котрі ще більше погіршать становище села розв’язавши нарівні з фашистською Німеччиною Другу світову війну підписанням 24 серпня 1939 року пакту Ріббентропа -Молотова.

А в повоєнні роки садибі несказанно повезло, коли в місцеву школу в 1945-ому на роботу приїхав історик-ентузіаст Афанасій Федірович Луньов (1919 – 2004), який організував гурток «Юний історик», що займався збором всіляких предметів старовини по всій окрузі, а коли до почину підключилися і дорослі, був організований історико-мистецтвознавчий клуб «Веселка». Зібрані раритети (кам’яна сокира, кольчуга, наконечники, мечі та картини з особистої колекції вчителя історії) лягли в основу майбутньої експозиції самого знаменитого українського сільського художнього музею, який офіційно відкрився 1 вересня 1955 року в одному з шкільних класів.

Сам засновник не покладаючи рук по крупицях поповнював засіки свого дітища новими творами мистецтва придбаними на блошиних ринках, а також наважився на ризикований крок, звернувшись до всіх відомих художників та музеям країни від Харківського краєзнавчого до Третьяковської галереї з проханням про допомогу експонатами. Справа пішла так добре, що в 1968-ому оновлена масштабна експозиція святкувала новосілля в залах першого поверху палацу Подгорічані, милостиво наданих цукровим заводом (в інших приміщеннях розташовувалася його контора).

За роки існування музейна колекція в Пархомівці досягла небаченого розмаху і стала здатна змагатися з багатьма міськими краєзнавчими експозиціями. На її високому міжнародному статусі мало відбилися бурі кінця ХХ – початку XXI століть, коли в результаті української незалежності цукровий завод, на балансі якого перебував і перебуває палац, перейшов до приватних рук (1990-ті), потім оголосивши банкрутство (2004), бо новий власник так само з величезним пієтетом поставився до досягнень громадського почину, відремонтувавши палац за власні кошти. Так що любовно зібрана Луньовим колекція як і раніше знаходиться в дбайливих руках ентузіастів, хоч і з офіційним статусом філії Харківського художнього музею (з 1986 року).

Архітектура

Збудований в стилі італійського мінімалізму палац в Пархомівці представляє собою асиметричне двоповерхову будівлю (г-подібний периметр) з ризалітом центрального входу та флігелем південного крила. Його витримані строгі класичні риси з натяком на мавританський стиль кілька відтінені парними слуховими вікнами горищного двосхилого даху.

З архітектурних елементів, що наділяють будинок унікальним характерним виглядом при простоті прямокутних віконних ніш основного обсягу варто відзначити лопатки, що акцентують увагу на центральній частині і бічних елементах конструкції, ліпний орнамент наличників з брівками, що повторює контури стрілчастих (стрілчастих зубчастих на другому поверсі головного фасаду) арок вікон зі шропсами ризаліту, центру і правого крила на другому поверсі, а також напівкруглі арки з щипцями першого.

Музей

Експозиція того, що було народжене як шкільний музей за нинішніми мірками є практично дивом, адже в шістнадцяти залах, розбитих за тематичними групами історичних епох краєзнавства, релігії, іконопису, живопису, декоративно-прикладного мистецтва зібрана колекція з семи тисяч найцінніших експонатів, але головна пристрасть і любов А.Ф. Луньова – живопис – звичайно ж є її перлиною.

Художні шедеври Тараса Шевченка, Антоніса ван Дейка, Поля Гогена, П’єра Огюста Ренуара, Фердинанда Боля, Пабло Пікассо, Джованні Баттіста Піранезі, Поля Сезанна, Франца фон Ленбаха, Хосе Мануеля Гоміса, Миколи Реріха, Михайла Врубеля, Казимира Малевича, Костянтина Крижицького, Івана Шишкіна , Іллі Рєпіна, Івана Айвазовського, Ісаака Левітана, Олександра Головіна, Олександра Бенуа як надбання світової скарбниці мистецтва стали немеркнучим світочем, на полум’я якого щорічно злітаються шанувальники майстрів пензля з усіх куточків земної кулі.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., с. Пархомівка, вул. Конторська, 1.

Тел.: (057) 569-53-69, 569-53-99.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) / Т1702 (Губарівка – Козіївка – Краснокутськ – Колонтаєв) до Краснокутська, звідки в західному напрямку до Пархомівки, де головною (після великого ставка перший поворот праворуч) до колишньої садиби Подгорічані.

Громадським транспортом з Харкова (автовокзал №2) до центру Краснокутська, а потім попутним до центру Пархомівки. Палац розташований в двох кварталах на північ поруч з цукровим заводом.