Історія
Центральний фасад садиби Д.Ф. Сердюкова
Історія однієї садиби в самому серці старого Харкова почалася задовго до будівництва двоповерхової будівлі поза захисту міських стін поруч з Хрестовоздвиженською церквою, коли за особливі заслуги кріпосному Федіру Сердюкову колишній суддя Харківського слобідського полку Федір Іванович Квітка (1745 – 1807) дав вільну. Причому в лічені роки діяльна натура Сердюкова, який зайнявся утриманням поштових коней, забезпечила йому дохід достатній для навчання єдиного сина Дмитра (1778 – 1832) в місцевому колегіумі.
Саме з ім’ям Дмитра Федоровича пов’язані майбутні сімейний добробут та дворянський титул: служба в міській думі Харкова, відставка в чині титулярного радника, утримання поштової станції, підрядні роботи на будівництві казенних будинків. Чималі бариші дозволили Сердюкову не тільки прикупити собі кілька кріпаків, але обзавестися на початку 1800-х чималим садибним земельним наділом поруч з міськими околицями біля цвинтарної Хрестовоздвиженської церкви.
У 1808 році на раніше придбаній ділянці за проектом Петра Антоновича Ярославського (1750 – 1810) був закладений двоповерховий поміщицький будинок в класичному стилі як перша ластівка майбутнього комплексу.
Колонний портик центрального входу
Але справою і подвигом всього життя Д. Сердюкова стало забезпечення воюючої з Наполеоном армії, коли інші постачальники зробили ставку на програш імперії двоголового орла. Слава і прибуток від військової компанії забезпечив будівництво в 1814 році поряд з будинком флігеля за проектом учня Ярославського Василя Миколайовича Лобачевського і навіть вписав його ім’я до реєстру дворянства Слобідсько-Української губернії 1815 року, не дивлячись на кріпосне походження (правда через тринадцять років дворянство було відібрано).
Правильний вибір місця розташування ділянки забезпечив входження маєтку в межу міста вже у 1822-ому разом з храмом Хреста Господнього. Так що син Дмитра Микола Сердюков отримав у спадок заміську садибу в Харкові, а його нащадки, які володіли комплексом по Чернишевській №14 до 1917 року стали господарями дуже дорогого комплексу в самому серці слобожанської столиці.
Розв’язана Росією Перша світова війна, яка спровокувала кривавий переворот 1917-ого, поховала царизм і привела на його місце озлоблений люмпен, який експропріював «на користь народу» все приватне майно, що фактично залишило розкішний особняк з віковою історією після роззброєння в його внутрішньому дворі червоноармійцями під чолі з М.О. Руднєвим артбронедивізіона в ніч з 8 на 9 грудня 1917 року на узбіччі історії.
Садиба Сердюкових в Харкові
Тут в 1921-ому недовго квартирувала канцелярія 57-ого окремого полку особливого призначення Всеросійської надзвичайної комісії, на руках якої кров мільйонів загублених українських життів. Так що на якийсь час харківський особняк Сердюкова став символом червоного терору. І знову забуття на десятиліття.
Про садибу як про гідний притулок мирних структур нової країни серпа і молота радянська влада замислилася в 1930-х, правда для їх переселення в ці стіни була вкрай потрібна реставрація, яку з успіхом здійснив архітектора В.І. Пушкарьова.
Завдяки щасливому випадку Друга світова війна залишила поза своєю увагою архітектурну перлину на Чернишевській, щоб в післявоєнні роки вона стала рідною домівкою для тих, хто марив небесами (до розвалу союзу будівля офіційно значилася за Харківським аероклубом).
Незалежність України повернула садибі Сердюкова її первісний вигляд з легкої руки архітектора Володимира Лопатько і нового господаря в особі Національного науково-дослідного реставраційного центру України, завдяки надійному крилу якого у одного з унікальних витворів Харкова з’явилася надія не потонути в вирах часу.
Архітектура
Поміщицький будинок садиби Сердюкових
Класицизм у всій своїй красі на одній з вуличок старого центру Харкова представлений центральним садибних будинком і двома аскетичними по своїй обробці бічними флігелями. Причому найстаріша зі споруд – саме п-образний двоповерховий особняк з портиком та триповерховими ризалітами з боку внутрішнього двору.
Садибний будинок-палац на Чернишевській №14 витриманий в строгих рисах, які лише відтіняють чиетирехколонний портик іонічного ордеру з витонченими балконними гратами другого поверху, французький руст стін першого ярусу, трикутний фронтон, лобовий профільований карниз з модильйонами, прості віконні лиштви, неширокий фриз, прямокутні сандрики, міжярусний меандр та геометричні декоративні елементи підвіконного простору, що створюють єдиний спокійний архітектурний малюнок.
На тлі головної будівлі його одноповерхові флігелі в три вікна по фасаду виглядають скромно, гармонійно відтіняючи центральну будівлю. Різні за довжиною вони виглядають як брати-близнюки, якщо не брати до уваги напівкруглого слухового вікна в північному і профільованих наличників – південного: двосхила покрівля, глибокий трикутний фронтон, високий цоколь, лобовий карниз великого виносу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харьков, ул. Чернишевська, 14.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харьковские прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З Харківської об’їзної вулицями Сумською – Жон Мироносиць – Чернишевською до садиби Сердюкових.
Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир станція метро «Архітектора Бекетова» / сквер Перемоги, за храмом Жон Мироносиць якого розташовано колишній маєток Д.Ф. Сердюкова.