Історія
Мироносицька церква
У кожній українській святині долі різні і схожі. Радісні й сумні вони є сублімацією душі народу і разом з нею переживають духовні злети і падають у прірву безвір’я, щоб знову відродитися в нових поколіннях.
Харківська межа, яка все далі відступала від історичного центру всередині фортечних стін, у другій половині XVIII століття настільки ущільнила міську забудову, що змусила в якості одного із заходів підписати синодальний указ від 1771 року про закриття поруч з оборонним периметром всіх парафіяльних (Миколаївського, Троїцького, Успенського) кладовищ. Для нових поховань були виділені землі за півкілометра на північ від міського кордону по Золочівському шляху.
Згідно того ж указу поруч для здійснення релігійних обрядів під час останніх земних почестей була закладена і освячена невелика дерев’яна церква під гонтовим дахом в пам’ять про харківських сестер-мироносиць, які в 1701 році дарували Курязькому монастирю куплену на власні гроші книгу.
Північний фасад церкви в сквері Перемоги
Через десятиліття на порядку денному постало питання про будівництво на Жон-Мироносицькому кладовищі кам’яного храму. 12 березня 1781 роки від була отримана дозвільна грамота і благословення протоієрея Михайла Шванського (1735 – 1790), а через рік наріжний камінь був закладений в основу майбутньої святині. Освячення нового комплексу (поруч з церквою розташовувалася чотиридзвінна дзвіниця) відбулося 9 червня 1783 року.
З огляду на інтенсифікації росту Харкова як серця Слобожанщини вже на початку XIX століття цвинтарний оплот православної віри опинився всередині житлової забудови, і хоча номінально це північне передмістя ще не входило в межі міста, в 1803 році він офіційно був наділений статусом парафіяльного.
Для підтвердження нового високого статусу в 1809 році піклуванням купця Івана Тараканова було розпочато розширення існуючого кам’яного храму. Так однопрестольний скромний за габаритами він значно розширив свою площу і збільшив кількість своїх вівтарів до трьох: святих Жон-Мироносиць, Святителя Миколая і слави Хреста Господнього, причому останній став головним, в наслідок чого церква отримала нове ім’я, а через десять років і нову дзвіницю .
Карбована центральна брама Мироносицького храму
Однак результати виконаної реконструкції не зовсім влаштовували збільшувану кожного року громаду колишнього передмістя, що увійшло в 1822 році в міську межу – вже в 1830-х на порядку денному знову виникла проблемам збільшення внутрішнього простору і осучаснення зовнішніх фасадів. Збір коштів відклав початок реалізації проекту до 1837 року.
Лише стараннями місцевого міщанства і купецтва завершення його 19 жовтня 1841 року стало реальністю – Параскева Тамбовцева, Іван Кіткевич, Анна Безпальчева, надвірний радник Крамаренко та церковний староста Іван Чекалов – їх імена золотими літерами були вписані в історію церкви Хреста Господнього як самих найбільших благодійників на будівництво. Після того святиня стала п’ятипрестольною, а в холодному храмі додалися вівтарі на честь Тихвінської і Сергіївської ікон Божої Матері.
Через три десятиліття (1890 рік) для збільшення внутрішнього простору з ініціативи нового церковного старости, купця 2-ї гільдії Лаврентія Павловича Соколова з благословення архієпископа Харківського і Охтирського Амвросія (1820 – 1901) під керівництвом архітектора Михайла Івановича Ловцова (1850 – 1907) була розпочата внутрішня перебудова церкви: ліквідовано теплий храм (престоли Жон-Мироносиць і Свято-Миколаївський прибрані), збільшено віконні прорізи, піднято висота перекриттів, перестелено підлога, змінено внутрішній декор.
Храмові мозаїчні панно
Нещадний час через століття привело дзвіницю храму Хреста Господнього в абсолютну ветхість, що послужило причиною її перебудови в 1911 році. Причому її висота стала другою в межах міста після Олександрівської дзвіниці.
Озброєний переворот 1917-го, падіння імперії і безбожні комуністи викреслили колишню Жон-Міроносицьку святиню Харкова з життя, коли у зв’язку з браком місця для будівництва Театру масового музичного дійства в центрі столиці радянської України її просто було підірвано 11 березня 1930 року.
Але через перенесення центру УРСР до Києва (1933) на повну реалізацію масштабного будівництва розважального центру коштів не знайшлося і порожній майданчик пристосували під тролейбусний парк, який після руйнувань Другої світової війни перетворився на один з міських зелених острівців зі знаменитим фонтаном Дзеркальний струмінь.
Здобуття Україною незалежності усунуло всі перепони на шляху віри і її святинь, що зробило можливим втілення в життя ідеї відновлення нехай і не зовсім на колишньому місці святині Жон-Мироносиць, що виникла в 2008 році. П’ять років, титанічні зусилля і, нарешті, довгоочікуване освячення побудованого за проектом групи архітекторів на чолі з Павлом Чечельницьким храму 23 серпня 2013 року,. яке служить яскравим прикладом тріумфу віри над людською волею і безжальним Хроносом.
Архітектур
Центральний фасад церкви Жон-Мироносиць в Харкові
Нова харківська дев’ятикупольна трипрестольна храмова перлина висотою 45м виконана в стилі українського бароко з елементами Лиманської школи архітектури зайняла місце в глибині зеленого скверу Перемоги Харкова, щоб відбиваючись в кришталевих водах Дзеркального струменя стати втіленням витонченості та краси.
Витонченість помножене на самобутність народила на світ воістину унікальний проект: широкі профільовані карнизи, витончене обрамлення аркових прорізів в лиштвах, карбування дверей, балюстради дзвонарської лоджії та входів бічних приділів, розкішний портал центрально входу з розірваним фронтоном, мозаїчні панно в нішах, широкий фриз, восьмигранні вежі центрального фасаду під зімкненою покрівлею і звичайно ж дев’ять куполів на високих світлових барабанах – виваженість всіх цих елементів в обрамленні барокових крутиків при наявності безлічі стилізованих зображень хреста як символу православ’я створюють при досить значних розмірах легкий та вдухотворений вигляд.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харьков, ул. Чернишевська, 17.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харьковские прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З об’їзної вулицею Сумською до храму Жон-Мироносиць.
Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Архітектора Бекетова» / сквер Перемоги, в якому розташована православна святиня.