Історія
Столиці Слобідсько-Української губернії, в якості якої Харків зустрів початок XIX століття, самою долею судилося стати культурно-просвітницьким центром Східної України, спадкуючи древнім традиціям освіти Київської Русі та Гетьманщини, Острозьких та Могил.
Так номінально датою відліку існування першої місцевої гімназії можна вважати ще 2 лютого 1768 року, коли при Колегіумі були відкриті для дворянських нащадків так звані «Додаткові класи» у віданні спеціально призначеного Губернським Правлінням директора як перший крок на шляху до реальної освіти (вивчення французької, німецької, італійського, арифметики, геометрії, архітектури, історії, географії, живопису, малювання, пізніше і музики) під ім’ям Головного казенного училища.
Однак конфлікт духовної та світської освіти під одним дахом вилився в клопотання від 1783 р року директори училища перед губернатором про будівництво нового невеликого приміщення, наслідком чого слала покупка для додаткових класів будинку у полковника Тевяшова до раніше пристосованого для потреб двадцяти казеннокоштних учнів колишнього будинку харківського гарнізонного лікаря Гіарта.
Після офіційного закріплення за Харковом високого губернського статусу 12 грудня 1796 року не пройде і десятиліття, як, не дивлячись на відсутність фінансово-матеріальних передумов (недостатня кількість жителів, обмежений міський бюджет, слабка розвиненість інфраструктури), в 1805-му буде відкритий Університет, а з ним реформована і підпорядкована єдиним правилам середньої освіти спадщина минулих років – Головне (колишнє казенне) і Мале народні училища об’єднані 1 березня 1798 в єдине Слобідсько-Українське і розміщені в наметах там, де пізніше розміщувався будинок Дворянського зібрання.
Причому спочатку Головне училище при активному сприянні училищного комітету при Університеті, в підпорядкуванні якого перебували всі місцеві світочі знань нижчого порядку, було перетворено на двокласну Слобідсько-Українську гімназію офіційно відкриту 3 вересня 1805 року, освіта в якій базувалася на трьох класах Народного навчального закладу. А вже через дев’ять років вона не тільки відповідно до Статуту гімназій налічувала чотири класи з річним курсом в кожному, а й отримала власну двоповерхову будівлю на Московській вулиці №7 (нині 5) за проектом архітектора Євгена Олександровича Васильєва (1773 – 1833).
Зважаючи на відсутність конкуренції і досить байдуже відношення директорів до своєї справи в середини 1830-х Слобідсько-Українська гімназія була переповненою (понад 415 осіб), сильно корумпованою установою зі слабким рівнем підготовки та дисципліни. Так що в 1836 році було прийнято рішення перепідпорядкувати навчального закладу середньої ланки губернській владі.
Ще п’ять років знадобилося харківській владі, щоб підготувати грунт для утворення 2-ї гімназії (викупити будівлю колишнього жіночого пансіону Нагель, сформувати викладацький колектив з кращих кандидатів, забезпечити початковий бюджет), класи якої були в 1841 році видедені зі складу початкової ланки губернської, перейменованої після цієї події на Першу чоловічу гімназію.
В рамках тієї ж реформи головної місцевої установи середньої освіти (закриття паралелей перших двох класів) з подачі міністра освіти імперії Сергія Семеновича Уварова (1786 – 1855) для неї архітектором Миколою Іллічем Ашитковим 1841-ому був розроблений проект нової будівлі по тій же вулиці за річкою Лопань на місці колишньої садиби і заїжджого двору.
А залишену в університетській власності будівлю на Московській 7, яку народний поголос наполегливо називала гімназистким, здавалося в оренду різним комерційним структурам, однією з найбільш пам’ятних з яких була механічна майстерня з розкішним магазином Оптика Двору його імператорської величності, фізика, механіка, постачальника Імператорського Харківського університету Олександра Миколайовича Едельберга (1823 – 1899), що перебралася суди з дому Кочетковою навпроти магазину Торесона в 1861 році.
На початку XX століття перший поверх (праве крило) колишньої будівлі Слобідсько-Української гімназії з фірмою Едельберга розділила широко відома і популярна серед харківської інтелігентної публіки кондитерська А.Х. Дірберга, ще відома як неофіційний клуб любителів шахів.
Правда вся ця милостива картина світу, котру поколіннями створювали харків’яни, була зруйнована більшовицьким переворотом 1917-ого, коли руйнувати старе знайшлося багато охочих, а створювати нове не було нікого. Кондитерська Дірберга нарівні з «Жорж Ноттер» зробили спробу відновити свою роботу в 1919-ому, але криваві ради незабаром поклали край усій приватній ініціативі, відібравши все майно громадян на користь своєї держави.
На жаль будівля на перехресті Старо-Московської 7 пала однією з жертв самої кровопролитної в історії людства, розв’язана Радянським Союзом і фашистською Німеччиною Другої світової війни. На його місці на рубежі 1940-50-х був збудований п’ятиповерховий житловий будинок, перший з яких довгий час був притулком кінотеатру «Хроніка», в останні десятиліття заміненого різними комерційними структурами.
Архітектура
Початково побудований на розі Московської та Петровської двоповерховий дерев’яний обкладений цеглою г-подібний периметр будівлі за проектом Е.О. Васильєва мав парадний під’їзд з боку першої з них. При цьому перший поверх лівого крила було відведено під дортуар казеннокоштних вихованців, а верхній – під класи. На другому поверсі розташовувалися церква і парадний зал витонченої обробки (колони та стельовий розпис, який зображував дванадцять місяців з латинськими висловами морального змісту).
Нинішня будівля під №5 є п’ятиповерховий пана подібний (скошений кут) оштукатурений периметр оформлений в стилі сталінського ампіру, вся площину зовнішніх фасадів якого оформлена рустом, профільованим карнизом між другим і третім поверхами, розетками між четвертим і п’ятим, а так же лобовим карнизом великого виносу на модільонах з вінчає балюстрадою, балконами на консолях. Головним же архітектурним акцентом служить кутовий ризаліт, вертикально розчленований триярусними пілястрами тосканського ордера з увінчаним чарами прямокутним завершенням.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., Харків, пр. Московський, 5.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З Харківської об’їзної по початку Московського проспекту, по непарній стороні якого розташована будівля на місці колишньої Слобідсько-Української гімназії.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (трамвай / автобус / трамвай), прямуючим по Московському проспекту до зупинки «Провулок Короленка», яка розташована поруч з будівлею колишніх контори Едельберга та кондитерської Дірберга.