Історія
Західний фасад храму
Невідомо чи стола тут церква в якомусь вигляді у козацький часи (близько 1680 року), коли на березі річки Грузької поруч із колодязем завжди повним артезіанською водою постала дозорна вежа Сарматської паланки з доглядання за Чумацьким шляхом, що проходив повз. Тому первісне поселення на цьому місті, що з’явилося навколо сторожового пункту, було відомо під назвою Козацька криниця.
Потерпаюче від татаро-османских набігів воно кілька разів руйнувалось та поставало із попелу знов. Останній раз це трапилось влітку 1768-ого, а потім московити спробували назавжди знищити головний осередок українського вільного опору, розгромивши Запорізьку Січ, щоб всі землі Східної України поділити між своїми підданими. Золотий Колодязь опинився в руках поміщика Грязнова, тому хутір був перейменовано за прізвищем господаря.
За кілька років (1780-ті) господар змінився – ним став прапорщик Олексій Адріанович Левшин. Цей виходець з Тульщини для асиміляції місцевого населення привіз із собою з батьківського маєтку в московській глибинки десятки сімей кріпаків. І хоча в його розпорядженні були великі земельні наділи площею 23 320 десятин української землі із чотирма селищами, мови про значний розміток і інновації не йшлося – вся господарська діяльність обмежувалася використанням кріпаків на пашнях та сінокосах.
Дзвіниця церкви Дмитра Ростовського
Із новобудов, які з’явилися за його наказом станом на початок XIX століття у Золотому Колодязі, були: водяний млин, корчма та церква святого Дмитра Ростовського 1800 року побудови. Дерев’яна на кам’яному фундаменті з колоколом, що висів на двох стовбах, вона стала окрасою села, підвищити його статус до центру українських Левшинських володінь.
Церква фактично стала центром життя округи, через який проходило вся його офіційна частина від народження до смерті (її метричні книги з 1861 по 1919 рік досі зберігаються в архівах), не дивлячись на зміну поколінь господарів з числа нащадків Левшина селища, яке передавалося у спадок разом з бізнесом по вирощуванню зернових культур та розведення тонкорунних овець. Пізніше, після скасування кріпосного права, коли вимоги селян до землегосподарів здобули офіційне підгрунття, при храмі з’явилася церковнопарафіяльна школа спочатку тільки для хлопчиків.
Наприкінці XIX століття, коли власниками Золотого Колодязя були діти прапорщика гвардії Якова Іраклієвича Левшина, Сергій та Ганна (імовірно в заміжжі за дворянином Олександлром Михайловичем Курочкиним), доходи від нього стільки підвищилися с активізацією експортної торгівлі зерном, що статків вже вистачало і на перебудову місцевої Дмитрівської церкви із дзвіницею над бабинцем в камені в 1896 році з перенесенням на нове місце, вище на північному пагорбі села. Приблизно в той же час тут з’явилися бібліотека та фельдшерський пункт.
Тимпан ганку храму в Золотому Колодязі
Із зроєним захопленням влади у Східній Україні червоним люмпеном після перевороту 1917-ого, почалися атаки на церкву. Золотоколодязьна не лишилася осторонь в цих сутичках, її кілька разів намагалися зачинити. Однак з 1940-ого, не дивлячись на німецько-радянську окупацію, вона рахувалася дійочкою в якомусь вигляді.
В новітній час, після нереєстрації в 1998 році в незалежній Україні, храм поступово почав повертатися до справжнього життя, коли були розвернуті роботи по відновленню його внутрішнього простору та модернізації столітньої будівлі (друга половина 2010-их). Так що зараз він є однією із самобутніх пам’яток кам’яного зодчества кінця XIX століттям селища, хоч і без офіційного статусу.
Архітектура
Нестандартна, як для типових православних будівель, церква святого Дмитра Ростовського представляє собою н-подібний червоноцегляний потинькований периметр під чотирисхилим дахом з прибудовою триповерхового бабинця-дзвіниці та парадного ганка із заходу на північному пагорбі від села.
Дзвіниця Дмитрівської церкви в Золотому Колодязі
Окрасою будівлі храму слугують саме дві прибудови, виконані в псевдоруському стилі, з яких ганок виділяють відкрита аркада доричного ордеру, що підтримує двосхилу покрівлю із напівкруглими нішами імітуючими закомори (в тимпані двох з них лишилися святі лики), як продовження архівольтів аркади. Двомаршеві сходи прикрашені балюстрадой, малюнок якої відповідає аркаді.
Дзвінниця на першому, завищеному ярусі прикрашена трьома витягнутими фільонковими арками з хрестом на маківках, що вторять імітації закомор, по центральному фасаду він прикрашений двома хрестами. Верхній дзвінний ярус – така ж трипрольотна аркада з цікавим малюнком центральної частини парапету у вигляді грони винограду. Вінчає споруду восьмистовпна ротонда.
Сам основний храмовий обсяг прикрашений кутовими лопатками із перехопленням у верхній частині з невеличкою розеткою (більша частина не збереглася), широкими простими віконними лиштвами з домінуючою верхньою частиною, розбивкою простими фільонками на дзеркала простору стін та профільованим лобовим карнизом по продовжних фасадах.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., с. Золотий колодязь,вул. Шкільна, 3а.
Посилання
- Етимологія. Золотий Колодязь
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М04 (Е50) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпро – Донецьк) до Покровська. Далі Т0515 (Олександрівка – Константинопіль) – Т0514 (Добропілля – Краматорськ – Слов’янськ – Лиман) до Золотого Колодязя. Дали в селі – перший поворот ліворуч, потім два квартали на північ до церкви святого Дмитра Ростовського.
Громадським транспортом з Покровська до Золотого Колодязя, в селі – від Будинку культури до храму один квартал на пагорб.