Історія
Вежа-донжон фортеці Острозьких
З-за відсутності історичних документів завжди важко правильно встановити правильний вік будь-якого поселення, тому прийнято вважати за точку відліку першу документально підтверджену згадку — для Колищенців це 1505 рік, коли 6 березня пусте (окрім двох служивих) селище було передане за наказом литовського великого князя Олександра Ягелончика (1461 – 1506) разом із дібровами, річками, ставами та бобровими гонами за віддану службу Івашко (Іван) Лабунському в числі інших земельних наділів. Підтверджено іменною грамотою від 21 січня наступного року.
Після смерті Івашки, 26 жовтня 1647 року при поділі майна між двома його синами-спадкоємцями, Богухвалом та Василем Лабунськими, Колищенці відійшли до останнього. Однак обидва брата не мали природного господарського хисту, що через тринадцять років привело до застави всього майна Василя разом із землею, людьми, доходами Костянтину Костянтиновичу Острожському (1526 — 1608) за актом 29 червня 1560-ого.
Дзвіниця замкового комплексу
10 січня наступного року воєвода Київський стає із заставного повноправним власником Колищенців, придбавши їх у Василя Лабунського за п’ять тисяч копь литовських грошей. Невдовзі князь Острозький виклопотав у Сигізмунда ІІІ Августа (1520 — 1572) дозвіл на заснування тут міста Костянтиніва з Магдебурзьким правом та ярмарком (жалувальна грамота староруською від 26 березня 1561 року) і почав будувати на місці стародавнього городища кам’яний замок для захисту від кочівників з Чорного шляху, що пролягав повз.
Швидко розбудована на гроші Острозьких твердиня в трикутнику між річками Ікопотью та Случью в спадкоємцях Лабунських, Михайлі та Кшиштофі Богухваловичах, пробудила заздрість і намагання отримати її знов у своє володіння, розпочавши судовий процес, який закінчився звичайно ж не на користь позивачів — в останніх числах травня 1565 року вони видали князеві письмове зобов’язання більше не мати до нього претензій з цього питання.
Наступною спробою відняти у Остозьких міста стала грамота того ж Сигізмунда ІІІ Августа про передачу Колищенців дворянину Яну Ходкевичу (1560 – 1621) видана в Книшені 26 березня 1566 року після незаконної ануляції дарчої великого князя Олександра. Фактично за допомогою голови держави Ян Ходкевич шантажем отримав гроші з князя Костянтина Костянтиновича за те, на що не мав права претендувати.
Старокостянтинівський замковий комплекс
Місто Костянтинів вже наприкінці XVI століття фактично стало центром волості, тому збір ополчення за універсалом короля Річи Посполитої Сигізмунда ІІІ Вази (1566 — 1632) від 1593 року відбувався вже саме тут, хоча це мало рятувало його від періодичних набігів татар та турок.
Станом на 1610 рік в Костянтинові будо шляхетських, вільних від чиншу будинків 27, з низ сім — кам’яних, три церкви (Успенська, Воскресеньська та Спаська) та чотири їхніх кам’яних плебанії, шпиталь для бідних. Безпосередньо в замку для обслуги – дванадцять будівель.
Ще при житті князя Костянтина його великі маєтності були поділені між двома синами — Яном (1554 – 1620) та Олександром (1570 – 1603). Костянтинів відійшов старшому, який перетворив місто на свою резиденцію. Перший римо-католик в православній сім’ї Острозьких і останній з роду по чоловічій лінії Ян залишив раніше офіційно оформлений майорат своїй доньці, Євфросінії (1582 — 1628) одруженій із Київським воєводою князем Олександром Заславським (1577 — 1629).
Апсида замкового храму
У випадку, якщо рід доньки по чоловічій лінії припиниться, все майно мало перейти до старшого сина Кшиштофа Радзівилла (1585 — 1640), одруженого із сестрою Януша, Катериною. У разі ж припинення і цієї гілки — дозвіл Польщі самостійно обрати голову майорату з кавалерів рицарства Мальтійського ордену (обов’язково поляк / литвин / українець, що відзначився у боях з татарами та схвалений духовенством і світською владою).
Згідно цьому заповіту першим ординатом Острозьким та третім власником вже на той час Старокостянтинівського замка став в 1820-ому Владислав Домінік Заславський (1616 – 1656), онук засновника міста. Йому спадкував син від другої дружини, сестри короля Річи Посполитої, Катерини Собеської (1634 – 1694), Олександр Януш (1651 — 1673), зі смертю якого рід Заславських припинився. Фактично з тієї пори замок почав занепадати.
Під час визвольної війни українців від польського панування під приводом Богдана Хмельницького Старокостянтинівська твердиня значно не постраждала, хоча місто було розорене, а в 1655-ому за рішенням Варшавського Сейму передбачалося її додаткове укріплення задля посилення обороноздатності.
Палац у Старокостянтинові
Всупереч Острозької ординації в 1675 році іменним декретом Яна ІІІ Собеського майно перейшло у по-життєве володіння удові Владислава — Катерині та її доньки Теофіли Людвіки (1650 — 1709), яка в якості посагу принесла Старокостянтинів у будинок свого другого чоловіка, великого коронного маршалка, Юзефа Кароля Любомирського (1638 — 1702) в тому числі Старокостянтинівський замок. Їхній син, Олександр Домінік, став головою майорату, але ненадовго — в віці двадцяти семи років він помер.
Спадок перейшов через його сестру Анну-Марію (1693 – 1729) через одруження до сім’ї Сангушко, першим і останнім спадкоємцем Острозького майорату та великих земель Заславських з яких був її єдиний син Януш Александр (1712 — 1776) – щоб уникнути боротьби за величезний спадок бездітний він поділив його між своїми чисельними родичами кольбушовською транзакцією від 7 грудня 1753 року із залишенням майна у своєму пожиттєвому користуванні.
Оборонна вежа замку
Так Старокостянтинів разом із тридцятьма п’ятьма селищами навколо було поділено між князями головою коронної пішої гвардії Августом Олександром Чарторийським (1697 — 1782) та київським воєводою Станіславом Любомирським (1704 — 1793), причому перший поступився в 1778 році своїми майновими правами на користь своєї рідної сестри Ізабелли одруженої з останнім.
Потім володарями Старокостянтинівського замку разом із маєтностями стає подружжя Северина та Констанції Малгожати Ржевуських (донька Ізабелли Любомирської, статс-дама австрійської імператриці) — офіційне введення у володіння відбулося в 1802 році.
Для врегулювання майбутнього спадку великі маєтності Констанції Ржевуської за її власним клопотанням 18 липня 1821 року була заснована особлива комісія — при величезному майні на Поділлі, Волині та австрійській тоді Галичині за нею через десять років по смерті чоловіка вже значився борг у 2 398 000 карбованців.
Старокостянтинівський замок перейшов у тимчасове керування поміщика Грохольського, а потім був офіційно придбаний на торгах в Київському губернському правлінні в 1857 році місцевим поміщиком Тржецяком, хоча невдовзі його майнові права оскаржив поміщик Собещанський. На час розгляду місто разом з усім майном було узяте до дворянської опіки. На нових торгах наприкінці 1860 року його викупила княгиня Ганна Петрівна Абамелек.
Знахідки Старокостянтинівської фортеці
На початку ХХ століття замок перейшов у державну власність і використовувався для розміщення поліцейської залоги (з 1905-ого), яка протрималася в цих стінах лише до початку Першої світової війни. Після радянської окупації, 15 січня 1929 року за розпорядженням влади тут було відкрито історико-культурний заповідник “Старокостянтинівський замок”, та почав працювати музей.
Під час бойових дій Другої світової (в 1944 році) оборонні споруди радянські війська значно пошкодили, що стало приводом для скасування в повоєнні роки статусу пам’ятника архітектури десятиліття потому, а його унікальні експонати розподілити між музеями Острогу, Чернівців, Могилів-Подільського. Саму ж фортецю пристосували в “кращих традиціях” червоних рад під господарські потреби.
Відродження замку Острозьких почалося лише з відновленням української незалежності в 1991-ому – було проведено вишукувальні роботи, розроблено проект реставрації і стартував довгий процес воскресіння з небуття, що триває й донині.
Архітектура
Ризаліт старокостянтинівського палацу
До розташованого при злитті річок Случь та Ікопоть замкового комплексу Костянтина Острозького входять палац із дозорною вежею на південному заході, домова церква на південному сході, дзвіниця та в’їзна брама на півночі та фортечні стіни в якості єднальної ланки (частково зруйновані). Раніше він для додаткового захисту з боку міста був відгороджений земляним валом та водяним ровом, через які існував підйомний міст.
Фактично палац — найстаріша будівля. Двоповерховий побудований з каменю прямокутний периметр його об’єм з виступаючим в бік річки ризалітом відрізняють лише кробові арки вікон, чотирисхилий дах та двовсходові сходи з центральним входом на рівні другого ярусу (все, що лишилося від початкового декору). З глибоких льохів, де знаходився замковий арсенал, колодязі-камери йдуть до річки. Перекриття першого поверху — півциркульні зводи на розпалубках, другого — плоскі.
Знахідки Старокостянтинівської фортеці
Кругла с прибудовою двоярусна вежа-донжон, частково зведена з каменю, частково з червоної цегли має відповідно до свого оборонного значення товстезні стіни з невеличкими отворами-амбразурами, що зараз виконують роль вікон. Її головною прикрасою є велична ренесансна корона-атик з геометричним малюнком елементів. В середині перший її поверх перекритий напівсферою на розпалубках, а верхній – по балках.
Перлиною комплексу є замкова церква з переходом прямокутного об’єму у напівкруглу апсиду на сході, архітектурний акцент якої зосереджений на бароковому фронтоні, профільованому карнизі, витягнутих вузьких стрілчастих арках вікон, маленькій капличці-прибудові з арковими нішами під пологою зімкненою покрівлею та високим декоративним фронтоном, бароковій главці над входом та бокових контрфорсах. Внутрішній простір розчленовано чотирма стовпами, які тримають зводи півциркульні — поздовжної вісі та хрестові — поперечної.
Замкова дзвіниця розташована на північ від церкви – споруда з трьома арковими отворами, прикрашена фронтоном, що перегукується із церковним, та брівками із домінуючим замковим каменем.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. Костянтина Острозького, 41.
Посилання
- Історичні факти. Допомога по-російськи
Як дістатися
Автотранспортом шляхом Н03 (Житомир – Чернівці) або Р05 (Сарни – Рівно – Старокостянтинів) до Старокостянтинову. В місті по Грушевського, далі – Замковій до колишньої резиденції Острозьких.
Міжміським транспортом до Старокостянтинову (правий берег), а далі – по Набережній Визволителів або вул. Замковій до оборонного комплексу.