Історія
Палац Четвертинських в Стриганах
Затишне, безпечне існування, яке гарантувала сама природа густими, повними дичини та ягід лісами та кришталево чистою, багатою рибою річкою вабило людину на береги Горині з давніх-давен, коли вона тільки вчилася жити на цій повній неочікуваностей та небезпек землі. Про це яскраво свідчать знайдені тут кам’яні знаряддя праці та елементи первинної зброї. А потім були бронза, племена древлян, кордон між Київським та Галицько-Волинським князівством Київської Русі (деякі історики вважають, що тут існував Гориньград).
Довгий час землі при річці Горинь, оповиті оксамитом густих лісових хащів, від краю до краю належали стародавньому православному роду князів Острозьких, перші письмові згадки в прив’язці до цієї місцевості (майбутні Крупець-Комарівка) відносяться до 1386 року (недавча грамота видана Федіру Острозькому (1360 – 1446)).
Ці землі древнього українського магнатського роду наступного разу з’являються на сторінках історії в сумному контексті письма воєводи Брацлавського Адама Кіселя (1600 – 1653) до коронного канцлера Юрія Оссолинського (1595 – 1650) як місце вбивства місцевого старости козаками під час народного повстання на чолі з Хмельницьким (документ датований 9 серпня 1648 року).
Північний фасад палацу в Стриганах
З плином часу в наслідок спадково-родинних зв’язків землі потрапили до родових маєтностей Яблоновських. Саме за їхнього володіння на правому березі Горині з’явилося село Ріпище десь в 1736 році, яке розташовувалось на вузький стрічки землі між річкою та лісом в підпорядкуванні Баранівських маєтностей. Головним зайняттям його жителів було вирощування ріпи, пасічництво та заготівля лісних дарунків.
За відсутності прямих спадкоємців чоловічої статі в першій половині XIX століття через одруження останньої княжної цієї гілки Яблоновських, Доротеї, із Станіславом Красінським Крупецько маєтності були продані Ленкевичам, по смерті яких опинилися в руках їхньої сестри Октавії Валевської. Бараннє і Ріпище в двох верстах від нього, як частина Кривинської області Острозького повіту, в той час були приписані до крупецької парафії Воздвиження Чесного та Животворного Хреста Господня (хоча вільній логистиці між ними заважали розливи Горині).
Доля настільки маленького селища, що інформація про нього в офіційних документах з’являлася лише зрідка та й то повз, назавжди змінилася, коли його власником слав князь Святополк-Четвертинський десь наприкінці XIX століття (за однією з версій придбав у Романа Даміана Сангушко (1832 – 1917)). Приблизно в той самий час зовсім поруч із Ріпищім з’являється і село Старки (перша назва Стриганів).
Загальний технічний розвиток цих земель, де кожний господар намагався максимально задіяти наявні ресурси для отримання нових джерел прибутку, Стригани дуже швидко перейшли в категорію надприбуткових завдяки появі в 1882-ому залізорізної гілки до нововідкритого піщаного кар’єру від Баранівської станції.
Будинок керуючого Стриганським маєтком
Новий власник активно береться за розбудову свого придбання, не жаліючи на це коштів – в найкоротший термін вздовж Горині з’являються побудовані німецькими інженерами палац Четвертинських в стилі українського модерну в оточенні господарських споруд (в тому числі двоповерховий будинок керуючого маєтком) та великого ландшафтного парку (1904), греблі та двоповерховий млин виробничою потужністю триста тисяч пудів на рік.
Однак жити у волинському раю, де полювання, природа, чималий дохід та затишна оселя мали скрасити старість князя Четвертинського, сім’ї довелося недовго – після трагічної смерті чоловіка Стриганівська садиба була продана, а колишня власниця із дітьми переїхала до Польщі.
Московські окупанти під червоними прапорами, які захопили українські терена із зброєю в руках після перевороту 1917-ого, націоналізували всю приватну власність, щоб перетворити палацевий комплекс на обласний будинок відпочинку.
Західний фасад палацу Четвертинських
Влада країни рад не збиралася лишати українські землі надовго у спокої – спочатку, влаштував штучний голодомор 1932 – 1933 років, коли в селі померло біля сотні осіб, а потім рухома фантомними імперськими болями підписала з фашистською Німеччиною пакт Молотова-Ріббентропа, розпочавши 1 вересня 1939-ого найкривавішу війну в новітній історії, яка забрала в своїх обіймах десятки мільйонів життів, більшість з них були українськими.
Під час бойових дій Другої світової палац Четвертинських воїни Української повстанської армії використовували під шпиталь, але зрадники, якими влада заселила зпустілі після голодомору хати, видали вояків московським окупаційним карателям. В той страшний день, 13 травня 1944 року червоними було розстріляно біля десятка повстанців, і на українській землі ще майже на п’ять десятиліть запанувала радянська диктатура.
В рамках оптимізації в 1961-ому села Стригани та Ріпище об’єднали слідом за поєднаними чверть століття до того колгоспами, та підпорядкуванням Крупецькій сільській раді в 1952-ому (палац в той час було пристосовано під потреби школи механізаторів).
Десь в 1960-х все ще розкішну резиденцію Четвертинських віддали на нетривалий час під гуртожиток працівників торфозаготівлі, а потім – Стриганський протитуберкульозний санаторій на чолі із головним лікарем В.М. Нікітчуком. Останній було закрито, в 1985 році і князівський палац після капітального ремонту наповнився шумом дитячих голосів туристичної бази “Блакитні озера”.
Зруйнована господарське споруда
Після кризи здобуття Україною незалежності в 1990-х деякий час спорожнілі приміщення все ще використовували для тимчасового розміщення дитячих туристичних груп з Ізраїлю. А потім комплекс, офіційний статус історичного об’єкту якого жодним чином не був закріплений в офіційних документах, потрапив у приватну власність. Візити туристів припинилися, а ремонтники так і не прийшли, тому з 2000-х унікальна архітектурна корона Полісся повільно крокує в небуття, втрачаючи свою перлини одна за одною.
Архітектура
Український модерн в зиніті свого розквіту – стриганський палацевий комплекс князів Четвертинських червоної цегли тинькований – складається з безпосередньо асиметричної г-подібної будівлі палацу, двоповерхового будинку керуючого маєтком та інших одноповерхових господарсько-допоміжних споруд. Він розташовується в невеличкій петлі річки Горині (на правому її березі) серед зелені листяного парку, який за відсутності належного догляду давно вже перетворився на ліс.
Одноповерховий перехід палацу
Палац Четвертинських представляє собою складнопрофільну споруду з трьох складових (триповерховий витягнутий периметр, що з’єднаний одноповерховим переходом з двоповерховим прямокутником) прикрашених великою кількістю вікон. Його архітектурний декор відрізняють великі елементи простих абрисів у вигляді сандриків віконних отворів (прямокутних із замковим каменем, коробових, напівкруглих на імпостах, прямокутних), зтроєних та зчетверених імпостів, лобового карнизу на кронштейнах (перехід) та без, нізпадаючих від нього геометрично стилізованих квітів, ламаної лінії фронтонів із мозаїкою в тимпанах, люкарн переходу, ризалітного порталу входу, дворівневої арки сходинкового вікна, круглих форм малюнку підвіконного простору та “рози”.
Інші споруди комплексу перегукуються декором з основною будівлею, але в значно спрощеному вигляді, може окрім двоповерхового будинку керуючого, який відрізняють дентикули, профільовані карнизи та сандрики із замковим каменем.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька обл., с. Стригани, вул. Ганни Охман, 1.
Посилання
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р05 (Сарни – Рівно – Старокостянтинів) до Крупця, в центрі якого на південь відходить дорога на Стригани. Палац Четвертинських розташований одразу після мосту через Горинь ліворуч.
Міжміським транспортом до Крупця, а потім попутним чи пішки (десь 15-20 хвилин) до Стриганів. Комплекс Четвертинських знаходиться за мостом через річку ліворуч.