Історія
Передісторія однієї з найпрекрасніших перлин Вінниці офіційно почалася на початку ХХ століття з переїзду на Поділля в пошуках затишку та спокою української глибинки сім’ї капітана від артилерії Олександра Матвійовича Четкова (1874 – ) (дивно, що він не повернувся на рідну Херсонщину чи до Полтавщини, де разом з братом Володимиром закінчував кадетський корпус), який після відставки в 1909-ому влаштувався вчителем фізичної культури до місцевої жіночої гімназії Славутинської.
А може вона почалась з моменту, коли дворянське походження принесло Четкову величезний спадок (про що в тогочасній Вінниці ходили затяті чутки). Хоча скоріше за все ці дві події були взаємопов’язані, адже не міг простий відставний офіцер на вчительську заробітну платню вмить стати одним з найзаможніших власників нерухомості в Вінниці.
Один проект садиби на Пушкінський з урахуванням складнощів ландшафту (великий ухил в бік Південного Бугу) коштував чималих коштів, хоча суперечки щодо його авторства, в якому фігурують дві визначні для архітектурного світу України постаті: вінницького міського архітектора того часу, Григорія Артинова (1860 — 1919), та автора книги з будівельної механіки, Василя Листовничого (1876 — 1919), серед експертів тривають і донині.
Новоспоруджений будинок Четкова на Пушкінській (офіційна дата закінчення робіт — 1910 рік) шокував вінницьке суспільство не тільки своєю вишукано-пишною красою в актуальному стилі високого модерну, яка майже затьмарила всі існуючі тоді приватні садиби містян, а й астрономічною сумою в пів мільйони (для порівняння: будівництво водонапірної вежі два роки потому обійшлося Вінниці в два з половиною рази менше).
Три роки пройде з моменту побудови, і садибу в двох кварталах від міського центру господар віддасть в оренду під розміщення державних установ, а сам в 1915-ому відправиться на фронт Першої світової і за два роки до розвалу чергової московської імперії встигне перед своєю еміграцією назавжди відвагою та мужністю отримати чотири ордени в якості підполковника 65-ї артилерійської бригади: Анненські хрести II та IV (ІІІ був ним отриманий перед першою відставкою), Станіслава ІІ та Володимира IV ступенів.
Розкішна ж вінницька резиденція Четкових на Пушкінській опиниться, як і вся інша приватна власність після проведення експропріації на окупованих Московією українських землях у веденні червоного режиму. Останній з 1921-ого передав комплекс на баланс відомства охорони здоров’я, де він в різних якостях (пологовий, дитяча) заходився до розпаду Радянського союзу (на щастя уникнувши руйнувань під час Другої світової війни).
Повернена українська незалежність 1991 року послужила потужним поштовхом для реформування застарілої радянської системи адміністративного керування всіх ланок та оптимізації організаційного апарату всіх гілок, одним з наслідків чого стало логічне (адже в 1991-ому споруда отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення) переселення в стіни колишнього медичного закладу Вінницького муніципального центру містобудування та архітектури і чисельних пов’язаних з ним організацій.
Поява нових господарів стала одним з ключових факторів утримання Четковської перлини в гарному стані (вона зазнала чисельних ремонтів, останній з яких пережила в другій половині 2010-х), і продовжує радувати містян та гостей Вінниці, хоч внутрішні інтер’єри далеко не відтворюють колишньої розкоші капітанського маєтку з його статуями, дорогими меблями та картинами на стінах (все це зникло в останній період сімдесятирічного господарювання московських окупантів).
Архітектура
Комплекс садиби по Пушкіна 38, який розташований на ділянці зі складним рельєфом (крутий ухил), колись включав окрім розташованої вздовж вулиці центральної будівлі ще цілу низку господарських споруд всередині двору, сторожку праворуч від брами, лідниці ближче до Бугу (закладений взимку лід там танув лише в середині літа). По периметру він був обгороджений парканом, який з парадного фасаду був виконаний у відповідному головній споруді стилі модерн.
Будинок Четкова представляє собою складно профільну асиметричну в плані двоповерхову споруду на високому з півдня цоколі під вальмовим дахом з чисельними ризалітами, вежею-надбудовою, терасами з балконами на чолі та одноповерховою прибудовою в північній частині (загалом нашарування різнооб’ємних частин — це характерна риса високого модерну початку ХХ століття). Багатство використаного архітектурного декору (вікна звичайні прямокутні,квадратні зі скругленими кутами, овальні, вузькі прямокутні, круглі, коробові арки; поєднання крупної рослинної та геометричної ліпнини на цегляній не тинькованій кладці стін; декоровані та ні ширинки, тригліфи, модульони, кронштейни, імпости, пілястри, розірваний лобовий карниз та парапети), майстерно обігране архітектором, вражає цілісністю та величністю загальної картини.
Із інших складових комплексу варто відмітити квадратну в плане цегляну одноповерхову сторожку під односхилим дахом з прикрашеними ширинками і увінчаними тумбами під чотирисхилим завершенням пілястрами та прямокутний парапет на геометричних консолях по центральному фасаду, а також паркан, тумби якого декоровані відповідним основній споруді геометричним та рослинним малюнком з кованими мереживними ґратами між ними.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Пушкіна, 38.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М12 (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті: Соборна — Миколи Оводова – Князів Кориятовичів до Пушкіна, вздовж якої розташований Вінницький центр містобудування та архітектури.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім – міським до зупинки «Майдан незалежності». Від Міськради по Пушкіна в напрямку Південного Бугу до колишнього будинку Четкова.