Як мить над українською землею пронеслися всі веселощі карколомно-швидкоплинного весняного періоду відродження та буяння природи, позаду разом з солодко-дурманним ароматом квітів та трав, пташиними оркестрами, бджолиним дзижчанням в невсипущих трудах, магією Купальської ночі в якості його апогею, в якому день і ніч, літо та зима, життя та небуття міняються ролями, щоб на пів року поступитися дорогою в вічному циклі буття. Літо в самому розпалі, але тихе крокування холодів вже відчувається десь за обрієм, і їхня хода стає дедалі впевненіше з кожним днем, починаючи з Петра і Павла, котрі «день відріжуть» (29 червня).
До Петра в Україні готувалися, як до великого свята з оновленням побілки, святковими рушниками, оновленим духмяним зіллям, свіжими квітами, прибраною хатою та подвір’ям. І хоч день і був цілком не робочим, мав бути зжатий перший сніп.
Одне з найулюбленіших свят українських гурманів (Петрівочка, як його лагідно кликали в народі) багате на урочистий стіл зі смачнючими мандриками, вареничками та галушками, до якого кликали всіх знайомих та родичів, щоб вони скуштували хоч по одному мандриком з обов’язковою ложкою меду другої качки, щоб «зозуля вдавитися» (перестала кувати, бо в інакшому випадку це віщуватиме для села голод, неврожай, хворобу, смерть). До того ж з’їсти на Петрівку мандик, як стверджує народний поголос, – на рік наперед захиститься від лихоманки.
Цей повір’я знайшло своє відбиття в появі українського обрядового ігрища «полювання на зозулю» (її ховання в «капусті» та «кропиві» від горобців-переслідувачів), яке стало неодмінним ритуалом на Петра і Павла. За іншою легендою, зозуля перестає кувати, бо саме 29 червня обертається через рік свого життя — на яструба-перепелятника, через два – звичайного яструба, а на третій — в орла.
Поряд з обрядом для старшого покоління «вдавити зозулю» (майбутню «Петрівочку-голодівочку») для молоді була своя задача – проводи русалоньок, птахів, змій за село, назад «у вир», щоб вони забрали із собою лінощі та легковаги, бо наступні місяці потребуватимуть максимальної віддачі сил всіх членів родини для приготування гідних запасів на зиму.
Для дітлахів та підлітків на Петра і Павла була окрема розвага — гойдалки та стрибання на дошці, які прийшле християнство тисячоліття намагалося в будь-який спосіб викоренити, як і традицію співу купальських пісень, але вони живуть в українських містах і селах і донині, до того ж вже два століття як покладені на папір для кращого закарбування не байдужими.
Крім того з часом святим була делегована місія духовної охорони поля та врожаю на ньому, в поміч чому до світанку палили багаття на пагорбі край села, щоб допомогти сонцю-Ярилу цього дня «заграти» після літнього сонцестояння, коли воно починає втрачати свої сили. А ось в лісі цього дня небезпечно, бо відбуваються звірячі розгри-ігрища, недарма ж Петро та Павло виступають також «вовчими святими».
Ще 28 червня традиційно за українським народним календарем вважається днем рибалок та риболовлі (свято Водяника, яке християнство перехрестило на «апостола Петра, рибалкового батька»). Найзавзятіші шанувальники цього мистецтва до схід сонця прямували на своє полювання, але цього разу лише до ритуальної першої рибини, яку до того ж домів не забирали, а відпускали «на розплід».
Також Петро з Павлом значилися в небесних покровителях пастухів, які на честь цього на вигоні влаштовували собі гучні гуляння, а щоб їх привітати з професійним святом господині худоби щедро обдаровували їх мандриками та дозволяли забрати від кожної корови по одному надою молока.
А хто знайде на Петрівочку розквітлий петрів-хрест, вирве його з корінням та засушить на оберіг — тому земля віддасть один із зачарованих скарбів, похованих в її надрах.
До сьогодні в українському фольклорному вжитку давні помовки та прикмети: діставайте серпи, Петріківки прийшли; Петрів піст вийшов, сінокіс — зайшов; Святий Петро жито зажинає; з Петрів-дня красне літо, зелений покіс, зірниця зорить хліб; погане порося і в Петрівку мерзне; бабине літо лише до Петра, а після — літо красне; до Петрівки молока -ведерце, а після ледь глек набереться; жнива на Петра, голод коло Різдва; коли на Петра сльота, буде в літі багато балоті; по Петрі нема ані борошна, ані крупи; прийшов Петрок — відірвав з гілля листок; як на Петрівочку спекотно, то на Різдво — морозно; до Петра не чекай тепла, а по Петрі і душа в теплі; як хлібів врожай, то й Петро з Павлом його не віднімуть.