Ну ким йому ще було вирости при хрещених з царської родини та батьком-пристосуванцем, який зрікся свого коріння аби увійти в найвищі російські кола, з фанатичною відданістю прислужуючи окупантам рідної землі та заперечуючи перворідність української нації. Звичайно вихований в атмосфері майже священного трепету перед інститутом царизму, навіть там в далекій вільній Америці з лавровим вінком творця та золотими крилами людської вдячності за спиною за він так до кінця і не зможе вийти за парадигму своїх переконань попри всі намагання української діаспори пробудити його голос крові. Ігор Сикорський — всесвітньовідомий авіаконструктор, прабатько всіх гелікоптерів, людське життя якого в Україні так і залишається приховане фіранкою мовчання.
Окупований московитами Київ зразка початку ХХ століття, царський дому Романових та йогона ближені прикуплені за сходний кошт, переповнені вірнопідданськими почуттями живуть своє найкраще життя в Києві. Родина професора неврології та психіатрії медичного факультету Київського універу з тісними зв’язками з царською сім’єю (не кожен високопосадовець тих часів міг насмілитися запросити великих князів Петра Миколайовича та Олександру Петрівну в якості кумів, ба більше – дочекатися їхньої згоди стати хрещеними батьками його синові). Ігор — представник золотої молоді: Петербурзький морський кадетський корпус, Київський політех, Паризька технічна школа…
На щастя у хлопця рано прокинувся технічний талант. Ще в універі він натхнений малюнками великого Леонардо да Вінчи створює створює свої перші гелікоптери та літаки, а в свої двадцять три — обіймає посаду головного конструктора авіаційного відділу Російсько-Балтійського заводу. Цей досвід та навички неабияк допомогли йому в еміграції, куди він втік двадцятивосьмирічним молодиком з вчергове окупованого московитами, на цей раз під червоними прапорами, Києва; втік попри свою підтримку комуністичного режиму.
Вже на початку 1918-ого Ігор Сікорський назавжди полишає Україну, осідаючи в Америці з Парижем в якості перевального пункту, де він рік відпрацював на авіаційному заводі. Чотири роки знадобилося втікачеві з перманентними заробітками (інструктор льотних курсів, вільний лектор середніх навчальних закладів), щоб прийти до рішення про відкриття власної авіаційної фірми «Sikorsky Aircraft», яка за півтора десятиліття спроектувала та налагодила випуск п’ятнадцяти видів літаків. Конструкції їх були на стільки вдалими, що перетворює компанію на одного з флагманів авіаційної індустрії, а повоєнний період компанія Сикорського створює з нуля світовий ринок гелікоптерів.
Фактично Штати стали його справжньою батьківщиною, адже саме там він прожив пів-століття свого життя. Але повністю стати вільним духом Ігор Іванович, не дивлячись на українську кров, він так і не зміг — все життя розмовляв виключно російською та залишався відданим православній монархії. Завдяки бізнес-талану та чималим статкам він мав змогу проповідував своє ортодоксальне релігійно-філософське світобачення на широкому полі російських емігрантських кіл, хоч навіть серед них його бачення не знаходило широкої підтримки через утопічність та закостенілість.
Всі намагання української діаспори сколихнути гідність через пробудження української генетичної пам’яті залишилися марними, він сам написам: «Мій рід, який походить із села на Київщині.., є чисто українського походження. Одначе ми вважаємо себе росіянами як виходці з однієї з частин Росії, уважаючи український нарід інтегральною частиною Росії!». Він так і відійшов в світ тіней сталим в своїх переконаннях 26 жовтня 1972 року на вісемдесят четвертому році життя, тихо у вісні.
В Україні навіть після скидання московського ярма та відновлення незалежності ім’я авіаційної легенди так і залишилось оповитим тишею попри українське походження, українське народження, українську освіту і початок професійного кар’єрного успіху. Ні, час від часу його обличчя або ім’я спливають в офіційних джерелах: на потових марках, монетах, рядком ювілейних дат… Але такого визнання, як на міжнародній арені своїй рідній країні Сікорський досі так і не отримав.