Він в третьому поколінні був українцем, хоч по дідові походив з гордого грузинського княжого роду Кавалерідзе, який був закріпачений та вивезений з рідної землі десь в першій половині ХІХ століття російським генералом Алданським після придушення антимосковського повстання Шаміля. Але кров — не водиця, вся накопичена поколіннями і поколіннями пращурів сила духу завжди живе в їхніх нащадках, а разом з ними талант та невтомна спрага до життя, чи як казав сам Іван Кавалерідзе: «Осел в 16 років — старий, а орел і в 100 років молодий». Саме тому його довгий шлях — це прекрасна ода життю, попри всі випробування долі.

Народження в сумській Новопетрівці, дитинство на мальовничій Полтавщині… краса української природи рано розбуркали в хлопчині талант до творчості ліплення, внаслідок чого на світ з’явилася ціла колекція дивовижних звірят і людей. На щастя в потрібну мить поруч з Іваном опинився його дядька, художник Сергій Мазаракі, який вловив в хлопчині божу іскру та забрав його з собою до Києва. Логічним продовженням середньої освіти для парубка стало столичне художнє училище, що було закінчене ним в 1909 році в студіях українського скульптора Федіра Балавенського, йому на той час ледь виповнилося двадцять два.

Читати далі »