Саме народження серед магічно-дивовижної краси величних Карпатських гір з їхнім одвічним зеленим оксамитом та дурманячим запахом столітніх смерек, що цілують блакить українського неба, ще й навесні, коли теплі промені яскравою веселкою осяюють все навкруги тисячі разів відбиті в кришталевих струменях гірських потоків, віщувало про появу на світ надзвичайно персони. Наче самі музи опустили з небес 14 квітня 1916 року колиску з поцілованим ними янголом, щоб він за коротку мить одного людського життя сколихнув глибоко сплячу душу української землі. Олена Заклинська, для якої танець завжди був життям.
Жаб’є (та котра Верховина), Ясіня, Велиий Бичків… і ще безліч великих та малих карпатських сіл, які пройшли через душу маленької Оленки в її мандрах разом з батьком-вчителем, Богданом Заклинським. Вже тоді вона рухлива та непосидюча почала жити танком через його магію сприймаючи та віддзеркалюючи навколишній світ. Батьківське різнобічна творча освіта та заохочення до пошуку вираження себе забезпечило дівчинці перші завзяті оплески повного залу її празької гімназії за танок з українською душею… їй не виповнилося ще й чотирнадцяти.
Читати далі »
Вона увійшла в історію як перша офіційна дружина-муза великого Пікассо, яка хоч і тимчасово змогла перетворити натхненного творця кубізму на шанувальника неокласики, народила йому сина та на десятиліття змогла вгамувати внутрішніх іспанських бісів. Але тінь видатного художника майже поглинула самостійну вишукано-аристократичну натхненно-талановиту особистість Ольги Хохлової.
Побожна патріархальна ніжинська сім’я військового офіцера-медика п’ятьох своїх дітей виховувала за суворими традиційними канонами з належним рівнем освіти для хлопчиків та роллю берегині сімейного вогнища — для доньок. Важко собі уявити шок рідні від вибору аристократичною Ольгою після пансіону благородних дівчат кар’єрного шляху балетної танцівниці, нехай і в трупі всесвітньо відомого Дягелева.
Читати далі »
Він так і залишився до останнього подиху українцем, хоч три чверті свого життя прожив у блискавичному Парижі і сам президент де Голль при врученні ордену Почесного легіону пропонував йому французьке громадянство. Він зробив для відродження французького балету більше, ніж будь-хто в ХХ столітті, і це попри війну та поневіряння. А рідна країна дізналася про свого знаменитого сина-вигнанця лише через п’ять років після його смерті.
Той хто через десятиліття стане винахідником неокласичного стилю балету народився в звичайній українській родині середнього достатку, нічого особливо примітного в сім’ї помічника лісничого Михайла Лифаря та його дружини Софії Марченко, що мешкали під Києвом в селі Пирогово, не було окрім коріння – рід Лифарів походив від славних козаків Запорізької Січи з чисельними грамотами від гетьманів та кошових отаманів – маленький Сергій з широко розплющеними очима слухав історії канівського діда про славетне минуле рідної землі.
Читати далі »