Ну ким йому ще було вирости при хрещених з царської родини та батьком-пристосуванцем, який зрікся свого коріння аби увійти в найвищі російські кола, з фанатичною відданістю прислужуючи окупантам рідної землі та заперечуючи перворідність української нації. Звичайно вихований в атмосфері майже священного трепету перед інститутом царизму, навіть там в далекій вільній Америці з лавровим вінком творця та золотими крилами людської вдячності за спиною за він так до кінця і не зможе вийти за парадигму своїх переконань попри всі намагання української діаспори пробудити його голос крові. Ігор Сикорський — всесвітньовідомий авіаконструктор, прабатько всіх гелікоптерів, людське життя якого в Україні так і залишається приховане фіранкою мовчання.
Окупований московитами Київ зразка початку ХХ століття, царський дому Романових та йогона ближені прикуплені за сходний кошт, переповнені вірнопідданськими почуттями живуть своє найкраще життя в Києві. Родина професора неврології та психіатрії медичного факультету Київського універу з тісними зв’язками з царською сім’єю (не кожен високопосадовець тих часів міг насмілитися запросити великих князів Петра Миколайовича та Олександру Петрівну в якості кумів, ба більше – дочекатися їхньої згоди стати хрещеними батьками його синові). Ігор — представник золотої молоді: Петербурзький морський кадетський корпус, Київський політех, Паризька технічна школа…
Він народився полтавчанином, а помер уродженцем Луцька, проживши двадцять років після своєї фактичної смерті — людина майбутнього, людина загадка, історія життя якої – гримучий коктейль із заплутаних фактів та вигадок. Такі неординарно-обдаровані особистості, вперто крокуючи попереду свого часу, самі по собі перетворюються на блискавичну легенду, а присмак таємниці перетворює їх на наднову, що стає центром тяжіння маленького всесвіту. І хоча на надгробку стоїть ім’я Юрій Кондратюк, народився він Олександром Шаргеєм — український вчений, винахідник, основоположник теорії космонавтики та ракетобудування.
Студентське дитя, що в Полтавських єпархіальних відомостях означене як син Гната Бенедиктовича Шаргея та його законної дружини Людмили Львівни в дівоцтві баронеси Шліпенбах, народжений 9 липня 1897-ого та хрещений Олександром 28 липня того ж року. Долю рано осиротілого хлопчини (мати померла в лікарні для душевнохворих, коли він був ще зовсім малюком, батько — в 1910-ому) фактично визначили дві жінки та нерідний дід: полтавська бабуся Катерина Кирилівна, її другий чоловік Яким Микитович Даценко та мачуха, Олена Кареєва.
Геній фізики, який на десятиліття випередив свій час. Мало кому, як йому, вдалося за настільки малий відведений на землі термін вписати своє ім’я золотими літерами в аннали світової науки. Він яскравою кометою промайнув на небосхилі вітчизняної фізики, лишивши по собі яскравий шлейф величезного спадку, що став підґрунтям для відкриття закону ракетодинаміки та створення сучасних реактивних літаків. Микола Кибальчик, наймолодший син сербсько-української родини.
Він народився з невгамовним духом пізнання та загостреним почуттям соціальної справедливості, недарма підлітком йому вистачило моральної сили піти проти волі батька-священника і кинути Чернігівську духовну семінарію (мабуть гени діда-бунтаря взяли верхи над пасивним здоровим глуздом сірих мас). І недарма – жага до знань та наполегливість забезпечили Миколові Срібну медаль Новгород-Сіверської гімназії по закінчені повного курсу.
Здавалось би де він, парость аристократичного роду ще й з духовними сановниками в недалекому минулому, а де сільське господарство, сфера виключно «нижчого» за московсько-імперською класифікацією прошарку суспільства? Мабуть таке розділення для нього б і існувало, якби він не був українцем більше, ніж шляхтичем. І цей голос української крові помножений на дослідницько-допитливий поклик душі забезпечить Петру Прокоповичу достойне місце не тільки у вітчизняній, а й у світовій історії.
Про непересічність його особистості свідчить хоча б той факт, що до класів Києво-Могилянки Петро поступив одинадцятирічним хлопчиною (хоч мрія про повноцінну вищу освіту так і не здійснилася), а в дев’ятнадцять вже з богословською освітою та досконалим знанням шести (окрім рідної української) мов за плечима вступив до військової школи, а потім – лав Переяславського кінно-єгерського полку. Бойове хрещення того ж року під час штурму Праги 1794-ого, будівництво Одеського порту в якості кресляра, ад’ютантство командира Павлоградського гусарського полку…
Можливо те, що кажуть в народі, «геніальна людина, геніальна у всьому» — свята правда, адже як інакше можна пояснити унікальні відкриття в найрізноманітніших галузях, його, уродженця маленького села Рудники, що на Львівщині? Навіть в сучасному світі технології та винаходи Яна Щепаника лишаються актуальними, хоч ім’я його незаслужено і було підзабуто в якості їхнього першовідкривача.
Він народився в 1872-ому підданим Австро-Угорської імперії, що надавало широкі можливості для отримання освіти та розвитку талантів обдарованим дітям, нехай вони і були з пересічних селянських сімей. Школа, гімназія, краківський педагогічний… хоча вчителював Ян після отримання диплому всього пару років, адже його природна цікавість, винахідливий розум та навички отримані в лабораторії Игнация Лукасевича спонукали молодого чоловіка в 1896-ому кинути викладацтво і повністю присвятити весь свій час дослідно-конструкторській роботі.
Завдяки йому Московія отримала славу першої країни, яка запустила в космос балістичну ракету, штучний супутник Землі, людину… але так і не визнала, що все це отримала лише волею Долі, яка попри рішення Особливої наради при наркомі Внутрішніх справ СРСР зберегла Сергія Корольова в радянських концтаборах НКВС…
Основоположник космонавтики народився в мирному ще українському Житомирі зразка 1907 року, хоч і у шлюбі без кохання (мати, Марі́я Миколаївна, без згоди віддали заміж за не коханого, в той час як прагнула освіти та самостійності). Тому фактично з трирічного віку Сергійка виховували ніжинські дід, Микола Якович Москаленко, купець другої гільдії, та бабуся, Марія Матвіївна з давнього козацького роду Фурсів; його батькові дозволялося лише надавати фінансову допомогу, в той час як мати влаштовувала власне життя.
Звичайна міщанська сім’я середнього достатку на Київщині останньої чверті XIX століття – працюючий на цукроварні батько Макар Дмитрович (бухгалтер, згодом керівник підприємства), мати Тетяна Федірівна з церковної сім’ї… подальша доля хлопця мала бути розпланована на на багато років вперед: освіта (найкраща, яку зможуть дозволити собі батьки), робота на якомусь підприємстві, союз з гідною дівчиною з гарної сім’ї, дім, діти.
Але доля вирішила за Левка Мацієвича, подарувавши незламну українську волю, не дарма ж в його жилах текла кров великомученика Арсенія Мацієвича – ще студентом Харківського політеху він при тотальній примусовій русифікації окупованої Москвою Слобожанської України перейшов на українську у спілкуванні, та ще й вступив до лав українського гуртка «Студентська громада».