Юрій Федорович Кравченко – одна з найбільш суперечливих постатей української політики та правоохоронної системи кінця 1990-х – початку 2000-х років. Генерал внутрішньої служби, багаторічний міністр внутрішніх справ України, людина стрімкої кар’єри та неабияких амбіцій, він опинився в центрі однієї з найгучніших кримінально-політичних справ незалежної України – справи Георгія Гонгадзе.
На початку березня 2005 року країна знову заговорила про «касетний скандал». Генеральний прокурор України Святослав Піскун заявив, що вбивство журналіста Георгія Гонгадзе розкрито: кількох колишніх співробітників МВС уже заарештовано, ще одного генерала оголошено в міжнародний розшук. Тоді ж було повідомлено, що на 4 березня до Генеральної прокуратури викликають колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.
Читати далі »
Здавалось б, народження в попівській сім’ї, закінчення Чернігівської духовної семінарії… йому сама дорога до вершин церковної ієрархії, які йому пророчили викладачі. Але ж — ні, Олександр Кістяківський обрав для себе геть інший шлях, сповнений, за його ж власним твердженням, великої «праці, неприємностей і хвороб», який не був ані легким, ані в безпечним з огляду на московсько-царську окупацію України.
Юриспруденція, тим паче захист прав українців у всі часи було клопіткою, небезпечною та геть невдячною справою. Але Олександр знав на що йшов — Київський університет і вдало подоланий курс практичних наук в двадцять чотири роки відкрили перед ним шлях до столиці окупаційного режиму, де він з однодумцями, Шевченком, Кулішом, Костомаровим.., яких царизм тимчасово реабілітував задля власної безпеки, очолив український рух, в тому числі виконуючи функції заступника редактора українського журналу «Основа».
Читати далі »
Саме так, він, блискучий політичний діяч, високоосвічена людина з Вільненським єзуїтським колегіумом, Могилянкою та дванадцятьма мовами за плечима, барон з чеським аристократичним корінням, широко відомий лише як творець першої в світі конституції самостійної єдиної соборної незалежної демократичної держави сучасного зразка, якою мала б стати Україна ще на початку XVIII століття, якби не одвічний ворог-Московія.
Між тим Пилип Орлик разом з кошовим отаманом Гордієнком та кримськими підданими Османської імперії майже звільнив Левоберіжну Україну від московської орди в 1711-ому: йому як обраному за рік до того гетьману присягнули всі запорозькі полки окрім Білоцерковського, підтримка народних мас була просто безпрецедентною і якби не зрада османів, які пішли на угоду з Москвою та Польщею, зараз світ був би геть іншим.
Читати далі »