Як була собі лисичка, та зробила хатку, та й живе. А це приходять холоди. От лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувати, щоб витопить. Прибігає до однієї баби та й каже:
— Здорові були, бабусю! З неділью… Позичте мені огню, я вам одслужу.
— Добре, — каже лисичка-сестричка. — Сідай, погрійся трохи, поки я пиріжечки повиймаю з печі!
А баба макові пиріжки пекла. От баба вибирає пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи. Лисичка підгляділа, та за пиріг, та з хати… Вбігла мачох з середини, а туди напхала сміттячка, стулила та й біжить.
От біжить, а хлопці товар женуть до води.
— Здорові були, хлопці!
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
— Добре, — кажуть. — Тепер не їжте, а як вибіжу з села, то тоді.
От помінялись. Лисичка за бичка — та в ліс… А хлопці до пиріжка — аж там сміттячко.
От прибігла лисичка до своєї хатки, вирубала дерево, зробила санки, запрягла бичка — і їде. Аж біжить вовк:
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братику!
— Де ти взяла бичка-третячка та санки?
— Зробила собі!
— Підвези ж, — каже, — мене, лисичко-сестричко!
— Е, куди я тебе візьму? Ти мені й санки поламаєш!
— Ні, — каже, — я тільки одну ніжку положу.
— Ну, клади!
От од’їхали трохи, вовк і каже:
— Положу я, лисичко-сестричко, й другу ніжку!
— Е, вовчику-братику, ти мені й санки поламаєш!
— Ні, — каже, — не поламаю!
— Ну, клади.
Вовк і положив.
Ідуть, ідуть, коли це щось — трісь.
— Е, вовчику-братику, ти мені вже й санки ламаєш!
— Ні, лисичко-сестричко, то я горішок розкусив.
— Ну, гляди!
От ідуть…
— Положу я, лисичко-сестричко, й третю ніжку! — каже вовк.
— Куди ти положиш? Ти мені санки поламаєш!.. Чим я тоді дровець привезу?
— Ні, — каже, — не поламаю.
— Ну, клади.
Вовк положив і третю ногу. Коли це — трісь!
— Ой лихо! — каже лисичка. — Іди собі геть, вовчику, ти мені зовсім санки поламаєш!
— Ні, то я горішок розкусив!
— Дай же й мені!
— Нема, — каже, — останній!..
Ідуть собі та й ідуть. Вовчик і каже:
— Сяду я зовсім, лисичко!
— Куди ти сядеш, вовчику-братику? І санки розламаєш!
— Я помаленьку, — каже.
— Ну, гляди!
От вовчик тільки що сів, а санки так і розпались… Лисичка тоді давай його лаять. Лаяла-ляла та й каже:
— Піди ж, сякий-такий сину, дровець нарубай, і на санки вирубай, і приволочи!
— Як же я, — каже вовчик, — вирубаю, коли я не знаю, якого дерева?
— Е, сякий-такий сину! Як санчата ламать, так і знав, а дровець вирубать, то й ні! Як увидиш, — каже, — в ліс, то кажи: рубайся, дерево, криве і криве!
Рубайся, дерево, і пряме й криве!
Вовк і пішов. От приходить в ліс та й каже:
— Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Дерево й нарубалось. Таке корячкувате, що й на палицю не вибереш — не те що на полозки. Приносить вовчик до лисички те дерево. Вона як подивилась, давай його знов лаять:
— Ти, — каже, — сякий-такий сину, не так казав, як я тобі велiла!
— Ні, лисичко-сестричко, я, — каже, — стояв та все казав: рубайся, дерево, криве й криве!
— Е, бісів сину, і того недотепний! Ну, сиди ж ти тут, я сама піду нарубаю.
Та й пішла. От сидить вовк сам собі — так їсти хочеться! Обшукав він скрізь лисиччину хатку — нема нічого. Він думав-думав…
— Давай, — каже, — з’їм бичка та й утечу!
От взяв, провів дірку у бичка, із середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а сам — драла… Приходить лисичка, зробила санчата, сіла:
— Гей, бичок-третячок!
Аж бичок не везе. Вона його батогом… Як ударила, а віхоть соломи й випав, а горобці — хррррр!..
— Ну, стрівай же ти, проклятий вовцюгане, — каже, — я ж тобі це згадаю!
Та й пішла. Лягла на шляхy та й лежить. Ідуть чумаки з рибою. Вона приталась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисичка.
— Візьмем, — кажуть, — братя, та продамо, буде за що хоч погріться.
Скинули її на останній віз та й поїхали. Ідуть та й ідуть. А лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, та все кида по рибі на дорогу, все кида…
От як накидала вже багато, тоді нишком і сама злізла. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбирала рибку, сіла та й їсть.
Коли це біжить вовчик:
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров був, вовчику-братику!
— Що ти робиш, лисичко-сестричко?
— Рибу, — каже, — їм.
— Дай же й мені!
— Піди собі налови.
— Так як же я наловлю, коли я не вмію!
— Ну, як знаєш, а я не дам і кісточки!
— Так хоч навчи мене.
— А лисичка й думає: «Постривай же! Ти мого бичка-третячка з’їв, тепер я тобі оддячу!»
— А так, — каже. — Піди до ополонки, устроми в ополонку хвіст та потихеньку води і приказуй: ловись, рибко, мала й велика! Ловись, рибко, мала й велика! То вона й наловиться.
— Ну, спасибі за науку! — каже вовчик.
От прибігав вовчик до ополонки, устромив в ополонку хвіст:
— Ловись, рибко, мала й велика!
А лисичка з очерету:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
А мороз надворі такий, що аж шкварчить!.. Вовчик усе хвостиком воде та:
— Ловись, рибко, мала й велика!
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Доти ловив вовчик рибу, поки хвіст так і прикипів в ополонці!.. Тоді лисичка в село:
— Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить!
Як набігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху-вовка перішити!..
А лисичка тим часом ускочила в одну хату — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла, умазала голову в тісто — та й в поле… Коли дивиться — вовк насилу лізе, добре дали йому, сердешному. Вона зараз така зробилась, тільки тюпки, стогне… А вовк побачив її:
— А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!
А вона:
— Ой, вовчику-братику, хіба ж то ти? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!
— Та я й сам нездужаю.
— Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..
— Та сідай уже, нема чого з тобою робити.
Повіз її вовк. Вона вмощується та так стогне. Повіз її вовк.
От вона іде та все приказує:
— Битий небиту везе! Битий небиту везе!
— Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
— А сама то я кажу: битий небиту везе.
— Битий небиту везе!..
От довіз він її до хатки:
— Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плиг з вовка та:
— Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:
— Битий небиту привіз!
Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки.
— Ну, клята лисичка… от так піддурила!..
Та й потяг додому.
А лисичка живе та курей ловить.
Посилання
- *Ілюстрації до книжки Українські народні казки, легенди, анекдоти