Дика коза унадилась до одного чоловіка в город — капусту жувати. Чоловік, побачивши шкоду, почав по ночах підстерігати злодія. Одного разу взяв рушницю і засів в кущах. Просидів цілу ніч — кози не було. Та уже як стало розвиднятись, іде од лісу коза і прямо до капусти. Мужик прицілився. Бух! Коза двічі перекинулась і побігла до лісу. Бігла вона не швидко, бо чоловік поранив їй здорово задню ногу. Чоловік побачив, що вона біжить непрудко, кинувсь доганяти козу. Коза, побачивши, що за нею гониться чоловік, почала тікати швидше бігти і пильно придивлялась, куди б сховатись од мужика, бо далеко бігти сили не вистачало. Побачила коза заячу хатку, підбігла до неї і гука:
— Хазяїн дома?
— Дома! — обізвався заєць.
— Вийди сюди, я тебе щось спитаю.
— Та кажи, я і тут почую.
— Та ні, вийди сюди, я тобі скажу гарну новинку.
Зайчик вийшов з нори, а коза миттю вскочила в його хатку і каже:
— Тепер ти, зайчику, іди погуляй трохи, а я тим часом полежу, одпочину, бо я занедужала.
Засумував заєць, не знав, що йому робить. Тільки виткнувся за кучу, а тут біжить мужик той, що за козою гнався. Заяць як припустив тікати! Мужик оторопів, далі не побіг, у його аж волосся дибом стало. Він мерщій вернувся додому і всю дорогу мчався без огляду. Прибіг додому і дума собі: «Що за бісів батько? Підстеріг козу, і коза тікала од мене на трьох ногах, а як тільки забігла за кущ, одразу зробилась зайцем і вже не на трьох, а на чотирьох ногах помчала. Це, схоже, водяний або лісовий».
Заяць пробіг гонею з двоє, спинивсь, озирнувся кругом — було нікого близько; чоловік уже пішов собі геть, був од його далеко. Заяць посидів трохи і вернувсь до своєї хатки. Підійшов до дверей і каже:
— Виходь геть з моєї хати! Час уже відпочити мені тепер, іди собі куди хочеш.
— Ні, зайчику, іди ти куди хочеш, а я не вийду, поки не одужаю; а найкраще — розпрощайся ти з хаткою; ти здоровий, можеш собі нову збудувати.
Зайчик одійшов од хатки і почав плакати.
Ішов ведмідь, побачив зайця і питає:
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— Та як же мені не плакати? Прийшов якийсь невідомий звір, вигнав мене з хатки і сидить там, мене не пускає.
— Не журись, зайчику, ходім, я зараз його вижену.
Пішли вони. Медвідь підійшов до заячої хатки і каже:
— А хто в заячій хаті? Виходь геть!
— Я з лісу брянського, Отроддя таланського, Об двох рогах, На трьох ногах, За одним махом Всіх звірів побивахом.
Злякався ведмідь, побіг геть од заячої хатки і всю дорогу думав: «Що воно там за страхіття? Зроду іще таких звірів не чув і не бачив!»
Залишився зайчик сам і знов почав плакати. Біг вовк, побачив зайця і спитав:
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— Та як же мені не плакати? Поселився в мою хату якийсь невідомий звір і не пускає мене.
— Ходім, зайчику, я його хутко вижену.
Пішли вони, вовк підійшов до заячої хатки і каже:
— Хто в заячій хаті? Виходь геть, а то живого не залишу, як не вийдеш!
— Я з лісу брянського, Отроддя таланського, Об двох рогах, На трьох ногах, За одним махом Всіх звірів побивахом.
Перелякався вовк, побіг без огляду од заячої хатки. Залишився зайчик сам і знов почав плакати. Бігла мимо лисичка, зупинилась і питає:
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— Та як же мені не плакати? Забрався в мою хату якийсь невідомий звірюка і живе там, а мене не пускає.
— Не журись, зайчику, я піду і одразу його вижену.
— Де там тобі його виганяти! Медвідь гнав і не вигнав, вовк гнав — не вигнав, а тобі і подавно не виганяти!
— А от будем бачить. Ходім…
Пішли вони. Лисичка підійшла до дверей і питає:
— А хто в заячій хаті? Зараз же виходь геть!
— Я з лісу брянського, Отроддя таланського, Об двох рогах, На трьох ногах, Одним махом Всіх звірів побивахом.
Лисиця не злякалась, знов стала казати:
— Не хвастайся своєю силою, не боюсь тебе ніяк. Зараз натраплю на тебе і своїх вояк. Вони тобі дадуть знати, як зайчика виганяти з хати!
Лисиця побачила на будяках шершня і почала прохати його:
— Гукни, будь ласкавий, на своїх приятелів, нехай сюди прилетять штук з півсотні. Тут треба підсобить зайчикові виганяти з хати звіра.
А що ти мені даси за те, що звіра вигоню?
— Та я пригостю тебе медом; я знаю одне місце, де його дуже багато.
— А де ж той мед?
— Та тоді я вам покажу сама.
Шершень полетів до свого гнізда і прихопив з собою цілий рій. Налетіли шершні до заячої хатки, як сипнули в двері, як почали жигать козу! Вона як підскочила та тікати! Дарма що на трьох ногах, а припустила — аж курява встала. Тут вона, схоже, і четверту ногу пустила в хід, дарма що була поранена. Коза пробігла верст з п’ять, доскочила до озера і з розгону прямо у воду. Шершні повернулись і подалися до заячої нори. Лисиця, дожидаючи шершнів, пригадувала, як їх одурить, бо як за роботу їм нічого не дасть, там вони і їй дадуть пам’яті. Шершні прилетіли до заячої хати, побачили лисицю і кажуть:
— Ну, давай же тепер нам за роботу меду.
Лисиця каже:
— Зараз, зараз, голубчики, пригощу вас. Летіть за мною, я вас проводжу.
Лисиця побігла понад лісом по пагорбку і одно придивлялась, чи не натрапить яка нора. А шершні слідкували за нею назирці. Лисиця бігла, бігла, побачила нору польової миші, зупинилась і каже:
— Ну, хлопці, стій! Ось у цій норі багато меду; я сама давно захожувалась поласувати медом, та, на жаль, не могла дістати.
Шершні всі разом кинулись в ту нору. Тільки повлазили всі шершні в нору, лисиця взяла каміночку, туго заткнула нею нірку… і побігла геть. Шершні, замість того щоб наїстись меду, задихнулись і подохли всі.
Посилання
- *Ілюстрація до казки Коза в заячій хаті