В одного чоловіка був кіт старий, неспосібний мишей ловити. Ото хазяїн його узяв та й вивів у ліс, думає: «Нащо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай краще у лісі ходить». Покинув його, а сам і поїхав. Коли це приходить до його лисичка та й питає його:
— Що ти таке?
А він каже:
— Я — пан Коцький.
Так лисичка каже:
— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
А він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хати. Так уже йому служить! Уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
Ото колись зайчик побачив лисичку та й каже їй:
— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому каже:
— Єсть у мене тепер пан Коцький, то він тебе й розірве.
І цей заєць розказав за пана Коцького вовкові, медведеві, дикому кабанові. Ці зійшлись умісті, стали думать: як би тут побачить пана Коцького. Та й кажуть:
— А приготовимо обід!
Тут і взяли розмітчувать, кому за чим іти. Вовк каже:
— Я піду за м’ясом, щоб було що у борщ.
А дикий кабан каже:
— А я піду за буряками, за картоплею.
Медвідь:
— А я меду принесу на закуску.
Заєць:
— А я — капусти.
Ото поставили усього і приходять, почали обід варить і, як зварили, начали радитись, кому йти кликать пана Коцького. Медвідь каже:
— Я не підбіжу, як доведеться утікати.
Кабан:
— А я теж неповороткий.
Вовк:
— Я старий уже і трохи не бачу.
Прибіг зайчик до лисичиної нори, коли це лисичка вибігає та й дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках коло хати, та й питає його:
— А чого ти прийшов?
Він каже:
— Просив вовк, медвідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід!
А вона йому каже:
— Я з ним прийду, але ви ховайтесь, бо він вас і розірве.
Зайчик прибігає до їх та й похваляється:
— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то й подушить вас.
Вони й почали ховатись, медвідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе у кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже:
— Ма-ло!.. Ма-ло!.. Ма-ло!..
А ті думають:
— От вражого сина син, іще йому мало!
Коли він як наївся, так і простягся до столу. А кабан лежав близько коло стола у хамлі, та якось його комар і укусив за хвіст. А він як хвостом і повернув. Кіт же думав, що то миша, та туди… Кабан злякавсь його та начав утікать. Пан Коцький злякався кабана, скочив на те дерево, де медвідь сидів. Медвідь як побачив, що кіт лізе до його, начав вище лізти по дереві, та до такого доліз, що і дерево не здержало — так він додолу упав. Вовк побачив, що таке робиться з ними, — так побіг, що тільки видно. А заєць тоді ж забіг чортзна-куди… А послі посходились та й кажуть:
— От, який малий, та чуть-чуть нас усіх не поїв!