Автор А.О. Свашенко
У дійстві беруть участь:
Україна
1-й Ведучий
2-й Ведучий
Кий
Щек
Хорив
Либідь
Дід
Річка
Незнайко
Наталка-питалка
Хлопчик із Криму
Дівчинка з Криму
1-а Дівчинка з Черкас
2-а Дівчинка з Черкас
1-й Робот
2-й Робот
Львів’янка
Чомучка
Питайко
Гуцул
На сцені — герби та символи українських міст, назви яких пояснюються в сценаріях, екран, на якому можна показувати слайди — краєвиди України. Праворуч — столи, вкриті вишиваними рушниками, на яких можна розкласти сувеніри, овочі, фрукти. Звучать позивні українського радіо «Реве та стогне Дніпр широкий…» З’являються ведучі.
1-й Ведучий
(урочисто):
Сьогодні іменини
У нашої родини,
У дружної родини
Районів, областей.
2-й Ведучий
(урочисто):
Святкує Україна,
Ця сонячна країна,
Вітає Україна
Своїх дітей-гостей.
З’являється Україна (учениця 8 чи 9 класу в українському вбранні).
Україна:
Гей хлоп’ята і дівчата!
Ті, що мешкають в Карпатах,
У Луганську, Запоріжжі,
Львові, Сумах, Криворіжжі,
Слобожани, волиняни,
Закарпатці, наддніпряни,
І гуцули, й буковинці —
Всі ви, діти, українці!
1-й Ведучий:
Вас запрошує в гостину
Наша мати — Україна.
2-й Ведучий:
Вас вітати будем раді
В Києві, престольнім граді!
(на екрані — слайди Києва)
Україна:
Діти ближні, діти дальні,
Будьте гості фестивальні!
Тільки ви не забувайте,
Тільки добре пам’ятайте:
Фестиваль у вас незвичний,
Небувалий, неодвічний,
Просто е-ти-мо-ло-гіч-ний.
1-й Ведучий:
Ну, а що це означає,
Може, ще й не кожен знає.
2-й Ведучий:
Ви дізнаєтесь про те,
Чому місто це чи те
Саме так назвали здавна,
Чим воно відоме й славне.
Діти-артисти в костюмах різних регіонів України піднімаються на сцену. Звучить «Київський вальс» П. Майбороди на слова А. Малишка або пісня «Києве мій» І. Шамо на слова Д. Луценка. Діти-артисти розглядають слайди із зображенням Києва.
Наталка-питалка:
Київ… Київ — гарне місто,
І звучить так урочисто
Його назва. А чому
Це ім’я дали йому?
Україна:
Київ на землі стоїть
Більш п’ятнадцяти століть.
Відповіді я не відразу.
Викличем машину часу.
З’являються Роботи.
1-й Робот:
Без машини і без часу
Служить нам машина часу.
2-й Робот:
Зараз ми заведемо.
Обережно! Летимо!
Гасне світло. Коли воно знову спалахує, на сцені жива картина — три хлопці й дівчинка в костюмах епохи Київської Русі: Кий, Щек, Хорив, Либідь. Вони стоять так, як на відомій скульптурі. Лунає тиха музика. З’являється старий Дід у довгій білій сорочці і штанах, довге сиве волосся перетягнуте на лобі ремінцем.
Дід:
Над Дніпром широким, вільним,
Де луги й степи цвіли,
Наші прадіди поляни
Оселились і жили.
Хлібороб робив у полі,
Пас пастух корів, овець,
З луком, з стрілами гнучкими
По лісах ходив ловець.
І віки нога ворожа
Не ступала на наш лан.
Всі сусіди шанували
І боялися полян.
Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора.
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Либідь — їх сестра.
(О. Олесь).
Скульптура «оживає», розігрується сценка «Заснування Києва».
Кий
(оглядає місцевість)
Може, тут, на цьому місці,
Біля сивого Дніпра,
Зведемо могутнє місто,
Місто слави і добра?
Щек
Стіни зробимо дубові
(Тож кругом ліси ростуть),
Обнесемо валом, ровом,
Ворогам заступим путь.
Хорив
Я погоджуюсь, братове:
Неприступність берегів
І могутність хвиль дніпрових
Захистять від ворогів.
Либідь
А для друзів місто буде
Хай відкритим на віки.
«Чий це град?» — спитають люди.
«Київ», — скажуть залюбки.
Гасне світло. Коли його знову вмикають, на сцені — Україна.
Україна
Ось тому це місто-сад
І назвали Київ-град.
На сцену знову виходять діти — представники різних регіонів, розкладають на столах овочі, фрукти, дерев’яні й керамічні вироби, вишиванки, килими, квіти.
Україна
Ну, а зараз, любі діти,
Час сміятись і радіти.
Потанцюйте, поспіввайте
Чи загадку загадайте (виходить).
Наперед виходить Гуцул, співає і пританцьовує.
Гуцул
Ой весела коломийка, весела, весела,
Її знають в нашім краї і міста, і села.
Заспіваю коломийку в Києві-столиці
Ту, що чули у Карпатах сосни та ялиці.
Коли їхав з Коломиї, мамка ми казали,
Щоб зі мною коломийки всі люди співали.
Усі діти на сцені
Ой весела коломийка, весела, весела,
Її знають в Україні і міста, і села.
Чомучка
(до Гуцула)
А чому це КОЛОМИЮ так люди назвали?
Що вона у вас там миє, тобі не казали?
Гуцул
Ні, казали: Коломия —
Та, що кола миє.
Так колись колеса звали.
Чомучка
Тож я розумію,
Що була у вашім краї велика калюжа,
Де колеса вимивали. Чи не так, мій друже?
Гуцул
Мабуть, так, та тільки зараз калюжі немає,
А у місті й коло міста сіль видобувають (виходить).
З’являється Незнайко.
Незнайко (співає)
Я веселий невгадайко,
Люди звуть мене Незнайко.
Коли чогось не вгадаю,
Зразу кажуть: він не знає.
А я дітей розпитаюсь
І про все, про все дізнаюсь.
Ось скажіть мені, які
В Україні є річки?
Діти-глядачі називають. З’являється Наталка-питалка.
Наталка-питалка
Ця задача не важка,
А наступна ось яка:
Хто зуміє без зупинки
За одну лише хвилинку
П’ять річок на [д] назвати,
Будем ми його вважати
Переможцем вікторини —
Краєзнавцем України.
Хтось із дітей (переможець) називає річки: ДНІПРО, ДУНАЙ, ДНІСТЕР, ДОНЕЦЬ, ДЕСНА. Виходить Україна і нагороджує переможця стрічкою «Знавець України».
Наталка-питалка
Ще б хотілося дізнатись,
Чом річки так стали зватись?
З’являється Річка.
Річка
Дніпро, і Дністер, і Донець, і Дунай…
Подумай над назвами, спільне шукай.
В Дніпрі, у Дінці, у Дністрі чи Дунаї
Є спільне, однакове, що їх єднає.
Це ДН, а чи ДУН, а чи ДОН (або ДІН),
Звучання близьке — отже, корінь один.
У давніх народів ДОН значить ріка,
ДНІСТЕР означає: ріка ця близька;
Дніпро ж, навпаки, що далека ріка.
Наталка-питалка
Забули сказати про назву ДЕСНА.
Тут корінь не той. Чом так зветься вона?
Річка
Відповідь моя така:
Ні до чого тут ріка.
У старослов’янській мові
Права значило це слово.
Наталка-питалка
Поясни, у чому справа?
Річка
У Дніпра притока права
Річка ця, у цьому суть,
Ось її Десною й звуть (виходить).
На сцені — Питайко, Чомучка та дві дівчинки з Черкащини, які співають дуетом пісню на слова Т.Г. Шевченка «Зоре моя вечірняя».
Питайко
Звідки ви, не відгадаю…
1-а Дівчинка
Ми з Шевченкового краю,
Де лани широкополі,
Де шумлять стрункі тополі.
2-а Дівчинка
Де врожаї немалі.
Ми з Черкаської землі.
Чомучка
Не вгадаю я відразу,
Чому місто звуть Черкаси…
1-а Дівчинка
Спершу в нім жили черкаси,
Вихідці із гір Кавказу.
Питайко
Як потрапили черкаси
На Дніпро із гір Кавказу?
2-а Дівчинка
Київські князі, бувало,
З половцями воювали.
Військо половців не раз
Нападало на Кавказ.
Тож слов’яни і черкаси
Ворогів долали разом.
У походах, зрозуміло,
Дружба їх росла й міцніла.
1-а Дівчинка
Розгромивши ворогів,
До дніпровських берегів
Наші предки повертали.
Разом з ними мандрували
І черкаси. Зупинились,
Біля річки оселились,
Стали жити. З того часу
Наше місто й звуть ЧЕРКАСИ (виходять).
На сцені — Наталка-питалка, Питайко, Всезнайка.
Питайко (до глядачів)
Друзі, спробуйте без карти
Відгадать загадки-жарти.
Яке місто найбіліше?
А яке найсміливіше?
Наталка-питалка
Яке місто точно знає,
Що горбів у нім немає?
Найщасливіше — яке?
Найсолодше — не гірке?
Діти-глядачі повинні відповісти: СНІЖНЕ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ,
СМІЛА НА ЧЕРКАЩИНІ, РІВНЕ, ЩАСТЯ НА ЛУГАНЩИНІ, ІЗЮМ НА ХАРКІВЩИНІ.
Всезнайка
Я прошу на хвильку слова.
Загадки не випадково
Жартівливими назвали.
Хоч ви їх і відгадали,
Правильно міста назвавши,
Але істина не завше
В ваших відповідях є.
Ось пояснення моє:
Не сміливість місто СМІЛА
В своїй назві увічнила:
Сміла литовською — пісок…
Питайко (перебиває)
А який же тут зв’язок?
Всезнайка
Знай і ти, і всі сміляни:
Сміла означа піщана.
На сцені — представники Криму, Незнайко, Наталка-питалка.
Наталка-питалка (підходить до столу, на якому лежать муляжі кавунів, динь, винограду, яблук, персиків, звертається до Дівчинки з Криму).
Звідки фрукти ці чудові?
Дівчинка з Криму
Звідти ми, де вечорові
Зорі дивляться у море,
А над самим морем — гори,
Де яскраве сонце сяє
І в прозорих хвилях грає.
Ми не з Греції, не з Риму.
Відгадайте — звідки?
Діти-глядачі: З КРИМУ!
Чомучка
Назву діти відгадали.
А чому цей край назвали
Саме Кримом? Хто підкаже?
Дівчинка з Криму
Ось товариш мій розкаже.
Хлопчик із Криму
Спершу край цей звавсь Кирим,
Це вже потім стало Крим,
А Кирим по-тюркськи рів,
Хтозна-хто його прорив.
Наталка-питалка
Я іще й таке чувала:
Крим по-тюркськи — назва валу.
Дівчинка з Криму
Так і є, бо в тюркській мові
Рів і вал — єдине слово.
Та не дуже й дивно те:
Рів копають — вал росте.
Хлопчик із Криму
Хто не зна Бахчисарая?
Славне місто в нашім краї.
Чомучка
А чому воно так зветься?
Незнайко
В цьому кожен розбереться,
Навіть я, Незнайко, знаю:
В цьому місті є сараї.
Хлопчик із Криму
Не сміши нас, любий друже.
Це містечко давнє дуже.
Тож сарай по-тюркськи — місто,
Бахчи — сад. Я урочисто
Повідомить тобі рад:
Назва значить МІСТО-САД.
Незнайко (розгублено)
Знову скажуть, що Незнайко —
І невмійко, й невгадайко.
Питайко (до Чомучки і Всезнайки)
Ой, біда мені, дівчатка,
Є кінець, нема початку (показує картку з написаним на ній складом -поль).
Хто початок відгадає,
Назву міста прочитає.
Всезнайка
Я не бачу тут біди.
Дай написане сюди
(уважно розглядає картку).
Здогадалась: МЕЛІТОПОЛЬ,
НІКОПОЛЬ, ОВІДІОПОЛЬ…
Хочеться, щоб діти з зали
Якісь назви підказали.
Глядачі називають: СІМФЕРОПОЛЬ, СЕВАСТОПОЛЬ.
Чомучка
Дійсно, міст таких немало…
А чому їх так назвали?
Всезнайка
Поль по-грецьки значить місто.
Ціле гроно (чи намисто)
Міст із -поль є в нашім краї,
Та не кожен, мабуть, знає,
Що ті назви розрізняє.
Місто слави — СЕВАСТОПОЛЬ,
А корисне — СІМФЕРОПОЛЬ,
І медове — МЕЛІТОПОЛЬ,
МАРІУПОЛЬ — град Марії,
НІКОПОЛЬ про славу мріє,
Перемоги місто значить,
Кожен тут різницю бачить.
Незнайко
О, тепер уже я знаю,
Чом ТЕРНОПІЛЬ називають.
Всезнайка
Якщо знаєш, то скажи,
Цю задачу розв’яжи.
Незнайко
Тут назвали СІМФЕРОПОЛЬ,
МАРІУПОЛЬ, МЕЛІТОПОЛЬ
І сказали: поль — це місто,
Значить, можна доповісти,
Що ТЕРНОПІЛЬ — місто з терну.
Всезнайка
У твоїх думках є зерна
Істини, та тільки ти
До кінця не зміг дійти
І сказав не все до ладу.
Терен є у назві граду,
Тільки ж піль ти сплутав з полем,
Поль — усічення від поліс,
А ТЕРНОПІЛЬ зріс у полі,
Де тернів було доволі.
Незнайко
А у назвах КРАСНОПІЛЛЯ,
БІЛОПІЛЛЯ, ДОБРОПІЛЛЯ
Буде поліс, а чи поле?
Всезнайка
Ну, звичайно ж, Добре поле,
Біле поле, Красне поле.
Ще додай міста на -піль,
Це БОРИСПІЛЬ, ТОМАШПІЛЬ.
Бо селились люди в полі,
На широкому роздоллі,
А хто перший там осів,
Ім’я в назві залишив.
З’являється Львів’янка.
Львів’янка
Зелень кленова,
Вулиці Львова,
Замок Високий — сторож віків.
Можна по світі ходить-шукати
І, наче казку, міста стрічати,
Але єдиний на світі Львів
(Р. Братунь).
Незнайко
А чому так назвали Львів?
У нас же не було левів.
Львів’янка
Так, їх не знала Україна,
Насправді інша тут причина:
У князя славного Данила
Була дружина гарна, мила
І кілька соколят-синів.
Для одного із них звелів
Данило-князь закласти місто
І на престолі в ньому сісти
Князенку Леву. З тих часів
І зветься місто Лева ЛЬВІВ.
На сцені — всі учасники спектаклю. У механічному записі звучить початок увертюри до опери М. Лисенка «Тарас Бульба».
Україна
Назви міст — це не просто слова,
Це історія краю жива.
Промовляють до нас крізь віки
Їх засновники й будівники.
1-й Ведучий
Кий, і Лев, і Житомир, Черніг —
Імена їх народ наш зберіг.
Скільки назв лише з коренем -слав:
БОРИСЛАВ, БЕРИСЛАВ, ІЗЯСЛАВ.
Це були і князі, й козаки.
2-й Ведучий
Часто назву вели від ріки,
Що тепер пересохла й пропала
Або інше наймення дістала.
Вже нема в Україні Олтави,
Та живе і квітує ПОЛТАВА.
Річку Харків чи й знайдеш на карті,
Та відоме усім місто ХАРКІВ.
Всезнайка
Відбивається в назвах природа,
Уподобання й звички народу.
1-й Ведучий
САМБІР виріс в лозняку,
СМІЛА — місто на піску,
ЛУЦЬК походить від лука:
Робить вигин тут ріка.
2-й Ведучий
РОМОДАН — великий шлях,
СКВИРА — тріщина в горах.
І не зв’язане з полоном
Місто те, що звуть ПОЛОННИМ,
Бо полонь — це місце чисте,
Без лісів. Отож і місто,
Що вродилось на полоні,
Називається ПОЛОННЕ.
Україна
Назви міст — це не просто слова.
Усі учасники.
Це історія краю жива.
ПОРАДИ ПОСТАНОВНИКАМ
Під час розповідей про походження назв міст бажано демонструвати слайди із зображенням гербів чи символів цих міст.
Дівчинку Річку слід одягнути в плаття з блакитного целофану або накинути на блакитне вбрання прозорий целофан, щоб створити ілюзію води.
На голові в неї віночок з водяних лілей.
Незнайко — хлопчик у звичайному одязі, але в крислатому брилі і з великим бантом.
Всезнайка — дівчинка з кісками і у великих окулярах. Дід у білому вбранні, у постолах та онучах, перев’язаних мотузками.
Кий, Щек, Хорив і Либідь одягнені так, як на відомому пам’ятнику. Шолом, щит, меч, сагайдак для стріл можна зробити з цупкого паперу, пофарбувати алюмінієвою фарбою та прикрасити орнаментом з кольорового паперу. Таким же орнаментом можна прикрасити і плащі хлопців, зроблені з простирадел. З цупкого паперу можна виготовити й кольчуги, які одягаються тільки спереду, а ззаду (вгорі і внизу) зав’язуються стрічками, яких під плащами не видно.
Роботи мають на головах маски кубічної форми з двома дротиками нагорі, на спині й на грудях прив’язані чотирикутні картонні щити, пофарбовані алюмінієвою фарбою.
Гуцул та Львів’янка в костюмах відповідних регіонів.
Представники Криму в татарських костюмах.
Україна, Ведучі та Дівчата з Черкас в українських костюмах Наддніпрянщини.
Звичайне вбрання Питайка і Чомучки можна прикрасити зробленими з паперу червоними знаками питання.