Історія

Долина, чиє ім’я потім стане Марьям-Дере, захована від негараздів між двох стін прямовисних скель здавна служила надійним укриттям для тих, хто рятувався від гонінь природи або іншої людини, кому були необхідні мир і спокій в їх стабільності, хто втомився від суєти буття.

З тих незапам’ятних часів, коли людина розумна тікала від суворої дійсності російських рівнин на південь, шукаючи порятунку на землях півострова, ущелина перетворилося в місця обітовані – тут пройшли практично не залишивши сліду (за винятком дрібних предметів побуту) незліченні кочові племена, щоб послужити стартовим майданчиком до колонізації Криму.

Перші ж залишені архітектурні сліди належать імовірно до VI століття, коли на важкодоступному плато прилеглої стіни гори Бурунчак зародилося місто Чуфут-Кале в якості східного форпосту величезною Візантійської імперії. Долина же виконувала при ньому роль сполучної ланки з основним підвладним портом кримського узбережжя – вічним Херсонесом.

Це потім два століття потому на протилежній стороні північно-західній частині зеленого покривала лощини загорілася лампадка християнського монастиря на честь Успіння Пресвятої Богоматері, щоб подарувати віруючим світло надії, а долині – її нинішнє ім’я Марьям-Дере, що значить долина Марії.

Вісниками ж зорі нового життя для ущелини між двох прямовисних скель стали похідні намети татаро-монгольської Золотої орди, які розкинулися на всьому осяжному просторі в ході західного походу хана Батия (1209 – 1256) у 1299 році, коли місто на високогірному плато після тривалої облоги було практично знищено, а завойовники, оцінивши фортифікаційні переваги його месцярозташування, почали зведення укріпленої фортеці Кирк-Ере.

Основною жвавою трасою величезного Кримського ханства, що виникло на руїнах Золотої Орди в 1441 році, Марьям-Дере стає після перенесення до Чуфут-Кале ханської резиденції з монетним двором та державною в’язницею величезних володінь Гіреїв. Сотні і сотні возів і в’ючних тварин тяглися по її кам’янистих околиць, до вершини і в долину Ашлама-Дере, везучи незліченну кількість необхідних для життя столиці товарів.

Тоді ж (у XIV столітті) з розквітом печерного міста, а так само введенням обмежень на проживання в інших населених пунктах півострова (як послідовникам іудейської віри) ущелина стає місцем притулку та нової домівки для цілої народності – караїмів, які оселяючись на гребені скелі Бурунчак залишали її підніжжя царству мертвих – Іософатовій долині, яка і понині зберігає пам’ять про минулі часи розквіту практично вимираючої нині народності.

Активне ж заселення прилеглої території кримськими татарами в XV столітті, основою віросповідання яких було мусульманство, породило ще одну святиню на зеленому покривалі ущелини – текіє дервішів, що чільніє над безмовними пам’ятниками минулого життя, куди колись стікалися сотні прочан з усього Кримського півострова в пориві релігійного завзяття до могили Газі-Мансура, від споруди якого нині залишився лише мощений круглий майданчик та кілька розбитих надгробків.

З посиленням позицій влади на Кримському півострові і, як наслідок, перенесенням ханської резиденції в більш належне для цього нове місто Бахчисарай, роль Чуфут-Кале, як стратегічного об’єкту, поступово знижується, досягаючи свого заходу з прийняттям Кримом російського підданства – місцеві жителі поступово покидають цю важкодоступну місцевість у пошуках більш благодатної землі. Спорожнюється і обитель на протилежній стороні ущелини, коли з виходом християн її прихід зникає.

На рубежі XIX – XX століть іскра життя в Марьям-Дере жевріла завдяки лише нетривалому відродженню скиту Успіння Пресвятої Богородиці в якості однієї з православних святинь півострова, але з приходом атеїзму і вона згасла на довгі роки.

ХХ століття принесло долині, як охоронниці унікальних архітектурних пам’яток, славу однієї з видатних пам’яток Криму. Вона приводить сюди сотні тисяч туристів, які щороку відвідують ці окраїни Бахчисарая в гонитві за часом, що вислизає немов пісок крізь пальці.

Архітектура

Долина Марьям-Дере, що розтяглася більш ніж на два кілометри з південного сходу на північний захід, обмежена з двох боків стрімкими скелями гір Бурунчук і Діви Марії. Номінально вона розділена на три частини: перша (біля входу в ущелину з боку Бахчисарая) відноситься до Успенського чоловічому монастирю і носитиме назву в честь Богородиці; друга, яка знаходиться в середній частині біля пішохідній стежки до Чуфут-Кале, криє в собі дервішське поховання (Гази-Мансур); третя ж, що служить місцем останнього земного притулку караїмів, відома під назвою Іософатовой долини.

Кам’яне ложе підстави вузької смужки лощини, ширина якої варіюється від ста п’ятдесяти до трьохсот метрів, століття вистелили невеликим шаром благодатного грунту, завдяки чому вона перетворилася на зелену стрічку сховавшу більшість слідів перебування людини.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Бахчисарай, долина Марьям-Дере.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі H06 (Севастополь – Бахчисарай – Сімферополь) або Т0117 (Бахчисарай – Ялта). По місту: вулиця Жданова (переходить у вул. Фрунзе), потім поворот на вул. Леніна (вул. Рози Люксембург), в районі Старосілля – правий поворот в долину.

Громадським транспортом – маршрутними таксі із Сімферополя / Севастополя / Ялти, які прямують через Бахчисарай, а потім головною вулицею Леніна (змінює назву на вул. Рози Люксембург) до повороту в долину Марьям-Дере (напрямок – Успенський монастир).