Український колоритний гумор в тандемі з тонкою іронією і відмінною грою акторів. Що ще потрібно фільму для приголомшливого успіху і не згасальної ось вже не перший десяток років народної любові. Однак знаменитий кіношедевр Віктора Іванова “За двома зайцями”, що здобув славу однієї з кращих українських комедій, знаменитий не тільки цим, а ще своїми кіноляпами, серед яких кумедні дрібні деталі та кричущі факти не стиковки часу.
Мабуть завдяки машині часу головний герой картини на початку ХХ століття зміг прогулюватися з друзями під веселу пісню вздовж київського спуску 1960-х з його панельними і цегляними багатоповерхівками на фоні та павутиною електропроводів, до появи яких в реальному часі повинно було пройти ще півстоліття. Та ще так невдало в кадр потрапив швидкохідний катер та буруни, що біжать за ним по хвилях Дніпра.
Його ім’я через століття стало для української молоді дороговказною зіркою честі, гідності та патріотизму, перетворившись на легенду, а сучасники його любили і ненавиділи всі серцем. Байдужим харизматична особистість Івана Богуна не залишала нікого, адже він легко змінював вчорашніх союзників на їх опонентів, якщо це було корисно Україні.
Він був супротивником будь-яких компромісів за рахунок інтересів України і це в середині XVII століття, коли Запорізька Січ після смерті Богдана Хмельницького та фактичного провалу визвольної війни перебувала в уразливому становищі руїни. Він не прийняв присягу московському цареві, та й поляки, король яких Ян II Казимир всіма доступними засобами від матеріальних благ до лестощів намагався купити прихильність впливового українського полковника, були від нього не в захваті…
Вони пройшли крізь фактичне рабство прийшлих господарів на своїй землі. Але кров – не водиця та генетичну пам’ять ніхто не відміняв, не важливо скільки століть пройшло з того моменту, як їх предки були вільними людьми в повноправне члені європейської сім’ї Русі-України.
Їх ніхто не чекав – на заході їх землі були окуповані Річчю Посполитою, на сході щерила свої криваві ікла Московія, а південь постійно відвідували жадібні до легкої наживи кримські татари. Вихід був один – битися за свою землю, за кожну її п’ядь, за кожен ковток кришталевих вод її річок, за подих чистого повітря.
Він вперше відчув ласкаву теплоту морських хвиль на своїх ногах в шість, коли родина перебралася в м’який, родючий клімат Південної України через проблеми зі здоров’ям його молодшого брата. Тоді, ще щаслива і дружна, сім’я Єфремових переїхала зі своїми трьома малолітніми дітьми з холодного Царськосельського повіту в Бердянськ в 1914-му.
Босоногим хлопчиськом Олександр носився по набережній, ловив з іншими такими ж босяками бичка біля самої крайки води, пустував без міри, а як же без цього, і був безмірно щасливий, як буває тільки в дитинстві. Ті п’ять неповних років, що майбутній письменник-фантаст провів у Бердянську він запам’ятав на все життя, як найкращі роки в його житті, а місто вписав його ім’я в свою історію задовго до його широкої популярності, після одного неординарного і пам’ятного вчинку…
Відчайдушний спротив і героїзм жителів Кам’янця при захисті рідного міста не змогли запобігти поразці Речі Посполитої в черговий польсько-турецькій війні 1672 року, смерті Яна II Казимира і двадцяти семи рокам мусульманської окупації, але зате виторгували преференції у вигляді м’якої капітуляції, згідно якої не тільки все бажаючі могли безперешкодно покинути місто, але і взяти з собою своє майно. Крім того православні храми фактично залишалися недоторканими за угодою з союзником султана в тій війні Петром Дорошенком.
Не представляючи духовної цінності для мусульман християнські символи віри були викинуті на вулицю, а костели перетворені на мечеті – Петра і Павла стала головною на честь падишаха Магомета IV, а Домініканський – його коханої дружини Хасекі. Причому перший з них отримав високий мінарет, залишаючись на даний час єдиною в своєму роді християнською святинею з мусульманськими атрибутами.