Органних справ майстри – особлива каста в музичному світі, адже вони створюють найбільші інструменти в світі, від звучання яких залежать духовний спокій цілих міст, адже без них не обходилася жодна більш-менш поважаюча себе громада костелу. Їм поклонялися як богам, їх імена знали всі, з ними спілкувалися великі світу цього.
На рубежі XIX і ХХ століть головним постачальником органобудівників на ринок Східної Європи була майстерня Яна Сливинського, кращі з кращих учнів якого, придбавши достатню кваліфікацію і майстерність, відкривали власну справу, щоб величні музичні інструменти таврувати власним ім’ям. Так було з Ігнацієм Жебровським, Броніславом Маркевичем, Вацлавом Бернацьким…
Розкішна ділянка в декількох хвилинах від центру Катеринослава, землі якої каскадом збігали з самим хвилях Великої української річки, що зачаровує гуркотом своїх швидких хвиль і темною безоднею виру глибин. Щастя мати такий скарб випадає не часто в житті навіть обраним, і бережуть його як найцінніший діамант корони, іноді не відмовляючи собі в задоволенні покрасуватися перед поціновувачами.
Ось чому Лазар Глоба всіма правдами і неправдами намагався лишити за собою маєток на Дніпровському березі. Лише ім’я Ясновельможного (як відмовиш фавориту самої цариці) і нечувана на ті часи сума в три тисячі рублів змогли змусити зимового козака відмовитися від своєї дідівщини на користь Григорія Потьомкіна в 1787-ому.
Довоєнний Львів – витончена перлина Галицької корони, по вулицях якої літають духи минулого і ваблячи аромати кави. Тут життя тече неспішно-розслаблено серед затишку вишуканих цукерень і кав’ярень. До речі перші відрізнялися від інших коротким робочим днем, подачею виключно кулінарних шедеврів з кавою або чаєм і роботою під іменем своїх власників. Кав’ярні ж були з претензією на європейський стиль: від назви («De la Paix», «Grand», «Європейська») до подачі легких закусок і спиртного (станом на початок 1930-х в місті їх налічувалося шістнадцять). Причому і в тих, і в інших відвідувачі могли замовити кілька видів кави: по-варшавськи (половинна наповнення чашки), по-віденськи (приготована в спеціальній посудині), капучино або кава зі сметанкою (вершки). А ще були молочні кафе.
Для більш невибагливої публіки існували трактири, самим представницьким у Львові з яких вважався «Атлас». Тут подавали холодні і гарячі страви та алкоголь в необмеженій кількості. «Під трьома коронами» славилася різноманітністю страв, що забезпечило йому популярність і завсідників від мистецтва таких, як Стефаник, Франко, Самійленко. Однак були і заклади, в яких від «великого» довіри до клієнтів питні кухелі приковували до столів ланцюгами.
Можновладці «від народу» завжди мало спільного мали з цим самим народом за винятком громадського блага, яким перші розпоряджалися у всю повноту своїх можливостей без докорів сумління як особистим, а останній – задовольнявся лишешими після господарів комуністичної життя кріхтами. Але часом бажання партократичної верхівки і зовсім переходили в категорію «майже не можливо», але в союзі для КДБ нічого не можливого не існувало.
Подружжя Горбачових, на яких Захід покладав так багато надій як носіїв нової ідеї, по-суті виявилося обтяжене все тим же набором недолікив, як і багато віщих керівників країни процвітаючого комунізму до них. Чого варта лише історія «Ореанди», пов’язана з їх іменами…
Окупаційна влада завжди намагається максимально охопити всі сфери життя новопідпорядкованих територій для отримання контролю над серцями і умами підкорених. Тим більше якщо мова йде про росіян, у яких світська і церковна влада в усі часи йшли рука об руку для досягнення єдиної мети – поневолення і підпорядкування без винятків, без знижок на толерантність, із застосуванням будь-яких можливих засобів.
Повний контроль над усією територією України для виправдання існування самих себе – блакитна мрія московитських правителів, тому не викликає подиву той факт, що під час Першої світової, вже влітку 1914 року, Західна Україна була окупована. Одним з наслідків цього став повзучий наступ на католицькі і греко-католицькі громади.