Вразлива жіноча душа в поєднанні з прагматичною натурою іноді може звести чоловіка з розуму, особливо під впливом настільки відвертих і виходячих за межі суспільних норм і пристойності пуританського XIX століття дамських романів Еміля Золя. І де вже було знати вічно зануреному в справи комерції Мойсею Менделевичу, що якась книжка під назвою «Дамське щастя» так змінить його завжди байдужу до справ, домашню дружину…
У передчутті тихого сімейного вечора поважний одеський купець повернувся після повного турбот дня додому, але замість чаю після ситної вечері, яким дружина дала йому насолодитися в розрахунку на більш благодушний настрій, отримав від коханої серйозну розмова, що почалася з категоричного заяви: «Мойсей, досить кидати гроші на вітер і будувати будинки!», за якою крокували сентенції на тему про те, що вкладення коштів у нерухомість має бути раціональним і сім наявних в реєстр власності подружжя будинків не сильно їх збагатили.
Почесний громадянин молодої чорноморської перлини, в тому числі з рук якого в міський бюджет надходили чималі податкові кошти в якості директора Державного комерційного банку, думського скарбника і власника одного з найбільших торгівельних домів часів правління де Ланжерона. Крім того Михайло Антонович Крамарьов вносив свою посильну лепту в благодійні починання Одеси як попечитель міської лікарні.
Поява цього поважного пана обрядженого в рване лахміття на зап’ятках пишної карети якогось поважного пана шокувало все місцеве суспільство. Втім таємниця показового ганебного променаду двічі уздовж Дерибасівській незабаром розкрилася – почесний громадянин Одеси виявився збіглим кріпаком графа Шереметьєва, який завдяки своїй комерційній жилці і якісь дещиці вдачі зміг пробитися в цьому житті.
З давніх-давен одеський Приморський і західна частина міста були далекі один від одного як дві планети, адже не дивлячись на фізичну близькість їх розділяла глибока балка, економічний ефект від будівництва моста через яку не витримував ніякої критики в порівнянні з витратами. Тому цей проект так і не був реалізований протягом усієї півтора столітньої історії міста.
Однак такі дрібниці, як економічні витрати, мало цікавили партократичну верхівку країни червоних рад, на догоду амбіціям і бажанням якої приносилися набагато більші жертви, ніж якась частина державної скарбниці.
Український колоритний гумор в тандемі з тонкою іронією і відмінною грою акторів. Що ще потрібно фільму для приголомшливого успіху і не згасальної ось вже не перший десяток років народної любові. Однак знаменитий кіношедевр Віктора Іванова «За двома зайцями», що здобув славу однієї з кращих українських комедій, знаменитий не тільки цим, а ще своїми кіноляпами, серед яких кумедні дрібні деталі та кричущі факти не стиковки часу.
Мабуть завдяки машині часу головний герой картини на початку ХХ століття зміг прогулюватися з друзями під веселу пісню вздовж київського спуску 1960-х з його панельними і цегляними багатоповерхівками на фоні та павутиною електропроводів, до появи яких в реальному часі повинно було пройти ще півстоліття. Та ще так невдало в кадр потрапив швидкохідний катер та буруни, що біжать за ним по хвилях Дніпра.
Його ім’я через століття стало для української молоді дороговказною зіркою честі, гідності та патріотизму, перетворившись на легенду, а сучасники його любили і ненавиділи всі серцем. Байдужим харизматична особистість Івана Богуна не залишала нікого, адже він легко змінював вчорашніх союзників на їх опонентів, якщо це було корисно Україні.
Він був супротивником будь-яких компромісів за рахунок інтересів України і це в середині XVII століття, коли Запорізька Січ після смерті Богдана Хмельницького та фактичного провалу визвольної війни перебувала в уразливому становищі руїни. Він не прийняв присягу московському цареві, та й поляки, король яких Ян II Казимир всіма доступними засобами від матеріальних благ до лестощів намагався купити прихильність впливового українського полковника, були від нього не в захваті…
Вони пройшли крізь фактичне рабство прийшлих господарів на своїй землі. Але кров – не водиця та генетичну пам’ять ніхто не відміняв, не важливо скільки століть пройшло з того моменту, як їх предки були вільними людьми в повноправне члені європейської сім’ї Русі-України.
Їх ніхто не чекав – на заході їх землі були окуповані Річчю Посполитою, на сході щерила свої криваві ікла Московія, а південь постійно відвідували жадібні до легкої наживи кримські татари. Вихід був один – битися за свою землю, за кожну її п’ядь, за кожен ковток кришталевих вод її річок, за подих чистого повітря.
Він вперше відчув ласкаву теплоту морських хвиль на своїх ногах в шість, коли родина перебралася в м’який, родючий клімат Південної України через проблеми зі здоров’ям його молодшого брата. Тоді, ще щаслива і дружна, сім’я Єфремових переїхала зі своїми трьома малолітніми дітьми з холодного Царськосельського повіту в Бердянськ в 1914-му.
Босоногим хлопчиськом Олександр носився по набережній, ловив з іншими такими ж босяками бичка біля самої крайки води, пустував без міри, а як же без цього, і був безмірно щасливий, як буває тільки в дитинстві. Ті п’ять неповних років, що майбутній письменник-фантаст провів у Бердянську він запам’ятав на все життя, як найкращі роки в його житті, а місто вписав його ім’я в свою історію задовго до його широкої популярності, після одного неординарного і пам’ятного вчинку…