Пожовклі сторінки історії рідко зберігають у своїй пам’яті жіночі імена захисниць рідної землі. Доброчинец і меценаток, мучениць і святих – так, але не жінок-воїнів. Рідкісні випадки – швидше виняток з правила при сформованому століттями образ слабкої, ніжної, чутливої і тендітної, з яким мало асоціювалися важкі лати, довгий меч і відчайдушна хоробрість. Історія Бучацького замку в цьому контексті відноситься саме до тих рідких винятків.
За легендами, мабуть, самі жіночі духи волелюбної, гордої і непокірної Галицької землі вирішили показати всю міць своєї сили в рік 1614-му році від Різдва Христового, коли під час конфлікту між Яном Енджі Радзивілом і Станіславом Гольських оборона, і треба сказати успішна, Бучацької твердині була в руках Зофї Стадницької-Гольської (борг Станіслава, що був чоловіком племінниці Зофьі в 90 тисяч злотих). Правда своє місто над Стрипою від захоплення їй все ж вберегти не вдалося, провиною чому був банальний підкуп і зрада.
Війни, набіги, міжусобні війни як невід’ємні складові повсякденності середньовіччя ставила питання безпеки одним з перших на порядку денному при будівництві суспільно важливих споруд культового чи оборонної призначення та житлових приміщень. Так під містами народжувалися їх примарні двійники, загублені в сутінках підземелля зі своїми вулицями, будинками, складами і навіть каплицями.
Минули сторіччя, по землі Європи прокотився руйнівний смерч двох світових воєн ХХ століття, але сліди таємного середньовічного кременецького життя ні-ні та й нагадають про себе: то невгамовне студентське братство, досліджуючи потаємні куточки рідної Альма-матер, наткнеться на величезні кімнати, що розташовувалися орієнтовно під площею між собором і ліцеєм (1887); то відновні роботи принесуть районному відділенню МВС головний біль у вигляді тіл несподівано виявлених прямо перед центральним входом до його будівлі (1960-ті); то в ході будівельних робіт по спорудженню розважального закладу (де нині розташовується лютеранська церква) екскаватор (1970-ті) або кінь в районі автобусної стоянки поруч з замком (1991) проваляться крізь землю; то газівники зіткнуться з несподіваною перешкодою при виконанні робіт на вулиці Базарній (1999).
Вогонь Другої світової війни, що змітав все на своєму шляху, залишив на все життя свій відбиток на мільйонах доль, даруючи одним забуття, а інших підносячи до небес на крилах натхнення безпрецедентних мужності і героїзму не дивлячись на всю гіркоту втрат.
Одним з тих, чиє життя потрапило в жорна цього страшного часу, був той, чиє ім’я згодом стане кінематографічним символом героїв війни – Леонід Биков.
Перший після Соломона, наймудріший, найхоробріший, віротерпимий… не злічити епітетів, якими не шкодуючи нагороджували сучасники далекоглядного політика, засновника всесвітньо відомого і в наші дні міста Львова – Данилу Галицького.
Авторитет правителя, що став на захист Європи в світлі загострення загрози монгольської навали був настільки великий, що сам римський папа Інокентій IV своєю милістю дарували для його коронації чудовий витвір ювелірних майстрів величезної цінності.
Політичні погляди відмінні від центральної лінії ідеології комуністичної партії СРСР, як причина арешту, з перших годин господарювання Країни Рад на землях Західної України кинув в жорна страшної машини під назвою НКВС сотні, тисячі, десятки тисяч невинних душ, щоб на завжди вписати чорну сторінку в історію України.
Золочівський замок з його легкою п’янкою хмарою Китайського палацу, ажуром вистрижених вмілою рукою майстра кущиків і легковажними статуями в антуражі середньовічних стін і підйомного мосту, купаючись в променях яскравого сонця, навряд чи у кого сьогодні викличе негативні емоції. А тим часом… саме його стіни зберігають сотні найстрашніших історій так званої «Львівської тюрми №3».
Літо 1673 року. Невизнані сеймом умови Бучацького мирного договору. І черговий виток польсько-турецької війни за володіння землями Правобережної України, в згарище якої палають міста та села Речі Посполитої. Простори полів і степів залиті кров’ю полеглих захисників рідної землі. Смерч турецького війська руйнує все на своєму шляху, не шкодуючи ні старих, ні малих.
Тернопіль, як і багато століть поспіль, в якості одного з прикордонних форпостів Польського королівства знову потрапляє під потужний удар османського війська. А ні могутня велич міських стін, ні глибокі води озера, ні відчайдушний опір городян не можуть зломить натиску безжального ворога. Порятунку немає, і залишається лише одна надія на чудо…
Півострів з його оксамитовим покривалом яйли, сталевими піками гір і прозорою блакиттю набігаючих на берег хвиль з білими баранчиками на гребені повинен був стати раєм на землі, а ведений рукою злої долі на століття перетворився на арену воєн, поневолення, зрадництва в боротьбі за благодатний край.
Релігійні ж вірування, як основний стимул для підпорядкування та управління народами, широко використовувався з давніх часів, щоб досягти намічених государями цілей і обгрунтувати утиски інших народів. Крим же став мініатюрним відокремленим загубленим в чорноморських водах майданчиком, де роками розігрувалися сцени військових і політичних битв з релігійним підтекстом. Тому тим чи іншим подіям, пов’язаним з віруваннями надавався майже містичний зміст, а реальний ворог перетворювався на міфічне уподібнення, щоб жити у віках.