Висока скеля, рокіт хвиль і крики чайок, які вважають це місце будинком… зараз вже без яскравих наметів торговців і нав’язливих здирників плати за вхід – сучасне обличчя унікального історичного пам’ятника Ластівчине гніздо.
Після присвоєння будівлі статусу пам’ятки архітектури у 2011 році, зовнішній і внутрішній вигляд його значно змінився: зникли столики громадського харчування, торгові намети і крикливі лоточники, поступившись місцем «першою ластівкою» нової епохи – картині Архипа Івановича Куїнджі «Місячна ніч над Дніпром».
Неприступна твердиня – досить відносне поняття, адже часом, незважаючи на високі стіни, круті схили гори, непрохідні болота та широкі рови вирішальним фактором перемоги у битві виступають лише мужність і відвага нападників або оборонців.
Але часом лише одна слава «непереможного» вирішує долю замку, і загарбники йдуть навіть не намагаючись завоювати форпост.
Місто-пам’ятка, історичний центр якого налічує не одне тисячоліття, адже поселення на його території існували ще в бронзовому столітті, удостоївся власної чотирирічної державної цільової програми по збереженню культурної спадщини, схваленої Кабінетом міністрів Україні, вартістю дев’яносто чотири мільйони гривень.
Будемо сподіватися цю радісну подію не затьмарять проблеми недостатнього або несвоєчасного фінансування, бюрократичних перепон та неякісної роботи. Адже саме вони поставили на грань існування деякі не менш цінні культурні об’єкти Україні.
Сьогодні свято того що залишили нам попередні покоління в пам’ять про свої перемоги і поразки, радощі і знегоди, багатство і бідність – пам’яток архітектури, які пам’ятають те, що давно забули нащадки.
Засноване з ініціативи архітекторів та містобудівників в 1995 році це свято мало привернути увагу до проблем архітектурних об’єктів як сучасної споруди, так тої, що налічує не одне тисячоліття, але видно крім вручення урядових премій кращим представникам цієї галузі результату не досягнуло.
Доля деяких творінь рук людських, часом, немов списана зі сторінок пригодницького роману, кожен з розділів якого настільки захоплююч та цікав, що в ньому містяться сотні, іноді тисячі життів.
Так доля дзвону на високому березі Чорного моря серед руїн двохтисячолітнього Херсонесу Таврійського – одне з таких надзвичайних оповідань, де переплелися долі країн і поколінь.
Картини — це кадр з життя, невловима мить, де немає місця змінам. Але чи така вже це застигла реальність? Часом картина живе своїм життям і образи на ній настільки реальні, що, деколи, здається, що картина рухається. Щоправда таке диво підвладне лише пензлю істинних талантів.
Лицарство не зникне назавжди доки дух його живе в нащадках, хай і не по крові, Річарда Левове Серце і Робіна Гуда.
Романтика, таємниця, легенди і билини, пов’язані з тією епохою завжди будуть кликати своїх послідовників до меча за праве діло, гаряча їх кров іржанням коней і брязкотом сталі.