Московські танкові полки минулого називалися кіннотою; і за задумом кремлівських очільників масовість цієї грізної (на їхню ж думку) сили мала б змітати зі свого шляху все живе, а непокірних – змусити тріпотіти та падати ніц. Але українським воякам і тоді, і зараз, відверто кажучи, було плювати на мрії сидельців з мокшанських багнюк…
Гадяцький трактат, укладений гетьманом Іваном Виговським в 1658-ому, мав вже в той час створити повноцінний Балто-Черноморський союз з повноправним членством України, як однієї з сторін для спільного з Польшою та Литвою захисту від московської орди, яка у всі часи ставила єдине собі на меті – знищення та закріпачення інших народів.
Країна починається з громадянського суспільства, тому-то про культуру нації судять по кожному окремому її представнику. В же епоху глобалізації, коли носіїв різних етно-культурних традицій розпорошені світом, загальна роль кожного індивіда як уособлення народу, що знаходиться за сотні-тисячі кілометрів, зростає в багато разів. Історичний контекст колишніх відносин між народами відходить на другий план, і з’являється нова реальність. Одним з наочних прикладів побудови нових відносин — це хасиди і Україна.
Історичне підґрунтя цих взаємовідносин губиться в глибинах часів Коліївщини 1768 — 1769 років з тисячами жертв серед українського єврейства та народжені трьома роками пізніше в сусідньому з епіцентром тих страшних подій Меджибожі в сім’ї онука засновника хасидизму, Ісраеля Баал Шем Това, хлопчика названного Нахманом. Він став гідним духовним спадкоємцем свого пращура в епоху формування різних течій хасидизму на підставі різночитань Талмуду, як основи автономії рабинів і цадиків іудаїзму, на межі XVIII – XIX століть.
Скромний прямий білий хрест на камуфляжі. 6 вересня 2022 року він став символом української перемоги ХХІ століття над одвічним історичним ворогом, Московією; перемоги, яку триста років чекали покоління і покоління українців. Нічого зайвого — два штрихи, за якими стоять тисячоліття пролитої крові за духовні цінності християнського світу.
І хоча багато, хто пов’язав його появу на українській броні з іменем римського імператора Костянтина, якому за твердженням легенд перед вирішальною битвою біля Мульвійського мосту 312 року уві сні з’явилося видіння хреста з пророцькими словами: «Під цим знаком переможеш», але за описами той символ — не зовсім хрест, а лабарум (подовжена вісь з хризмою на чолі та косим хрестом на задньому плані), що підтверджується зображенням штандарту Великого та карбуванням на монетах періоду його правління.
І кількох місяців не минуло з моменту закінчення на українській землі бойових дій найжахливішої війни ХХ століття, а СРСР продовжував на окупованих теренах воювати проти українського народу за сприяння прокомуністичного польського режиму. Цивілізований світ на це відводив сором’язливо свій погляд, хоч на руках червоних катів вже був геноцид киримли 1944-ого, наслідком якого стало знищення за різними оцінками від третини до половини цілого народу. Непокаране зло завжди повертається, і тому наступним були лемки, надсянці, холмці, підляшці, любачі, бойки.
Юридичним підґрунтям чергового злочину червоних окупантів стала підписана 9 вересня 1944-ого «Угода між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР» підписана Осубка-Моравським та Хрущовим, імплементована в договорі між СРСР і Польщею 16 серпня 1945 року. Хоча підвалини його почали закладатися ще на Тигеранській конференції з розподілу Світу на сфери впливу з кордоном між Польщею та радянською Україною за лінією розмежування станом на вересень 1939 року (так званої «Керзона»). Разом це відкрило шлях до масової депортації українців з їхніх споконвічних етнічних земель, які опинилися за позалюдськими політичними домовленостями на території Польської республіки.
22 серпня 1992 року — незаслужено підзабута сучасниками дата, але ж саме тоді в залі Верховної Ради відбувся останній акт з формалізації офіційного правонаступництва Незалежності від Української Народної Республіки (УНР) до соборної України. Але трошки передісторії…
Новітній етап історії України почалася з проголошення 7 листопада 1917 року автономії в складі Московії, але з оголошенням війни Україні два з половиною місяці по тому (22 січня 1918 року) від квазі державного утворення під назвою «Українська Народна Республіка Рад» під абсолютною владою та керівництвом Кремля, шлях до офіційного визнання світом незалежності УНР був відкритий — в найкоротший термін дипломатичні відносини були налагоджені з двадцятьма країнами.
Одна з найчорніших сторінок в українській історії Другої світової війни, найстрашніша трагедія вчинена окупаційною московською владою на українській землі, геноцид українського народу.., як не називай, а вмить обірвані одним розчерком пера командування радянських терористів тисячі людських життів — чи це не великий злочин, за який московити так і не понесли покарання? А як відомо, не покаране зло завжди повертається, що Україна відчуває зараз на собі 24/7.
Хроніка подій: в чверть на дев’яту вечора 18 серпня 1941 року гребля ДніпроГЕС була підірвана, в результаті чого в утворений пролам завдовжки 175,5 метрів хлинули тони води, які утворили шестиметрову хвилю з ефектом цунамі, що ринулася вниз за течією, знищуючи все на своєму шляху. Подробиці цього жахливого злочину довгий час московська влада намагалася замовчати знищенням і залякуванням свідків, приховуванням документів під грифом «надсекретно» в сподіваннях, що війна все спише, а час зітре людську пам’ять. Але НІ! Навіть через вісімдесят років українці пам’ятають і намагаються відновити всі деталі тієї масштабної рукотворної драми.
Ідея індивідуального захисту воїнів та осіб із підвищеним ризиком замаху на їхнє життя аж ніяк не нова. Вона налічує тисячоліття і тисячоліття з часів стародавньої Греції та Середньовіччя з їхніми металевими кірасами, шкіряними нагрудниками, лицарськими панцирами.
Новітня ж історія сучасного броніка після двохсотлітнього забуття почалася низки випадковостей, першою з яких став значний стримувальний ефект на шляху кулі до тіла людини звичайного шовкового носовичка, який помітив лікар Джордж Гудфеллоу з аризонського Тумстоуну у однієї з жертв збройних розбірокна на своєму операційному столі в 1881-ому. На підставі цього спостереження лікар почав свої експерименти з шовковою тканиною як замінником металевих пластин, хоч вони і мали лише наукову складову, бо вагові та гнучкі якості жилету з тридцяти шовкових шарів (пізніше в ході досліджень їхня кількість ним була знижена до вісімнадцяти) були не набагато ліпшими за свої металеві аналоги.