Московські танкові полки минулого називалися кіннотою; і за задумом кремлівських очільників масовість цієї грізної (на їхню ж думку) сили мала б змітати зі свого шляху все живе, а непокірних – змусити тріпотіти та падати ніц. Але українським воякам і тоді, і зараз, відверто кажучи, було плювати на мрії сидельців з мокшанських багнюк…
Гадяцький трактат, укладений гетьманом Іваном Виговським в 1658-ому, мав вже в той час створити повноцінний Балто-Черноморський союз з повноправним членством України, як однієї з сторін для спільного з Польшою та Литвою захисту від московської орди, яка у всі часи ставила єдине собі на меті – знищення та закріпачення інших народів.
Країна починається з громадянського суспільства, тому-то про культуру нації судять по кожному окремому її представнику. В же епоху глобалізації, коли носіїв різних етно-культурних традицій розпорошені світом, загальна роль кожного індивіда як уособлення народу, що знаходиться за сотні-тисячі кілометрів, зростає в багато разів. Історичний контекст колишніх відносин між народами відходить на другий план, і з’являється нова реальність. Одним з наочних прикладів побудови нових відносин — це хасиди і Україна.
Історичне підґрунтя цих взаємовідносин губиться в глибинах часів Коліївщини 1768 — 1769 років з тисячами жертв серед українського єврейства та народжені трьома роками пізніше в сусідньому з епіцентром тих страшних подій Меджибожі в сім’ї онука засновника хасидизму, Ісраеля Баал Шем Това, хлопчика названного Нахманом. Він став гідним духовним спадкоємцем свого пращура в епоху формування різних течій хасидизму на підставі різночитань Талмуду, як основи автономії рабинів і цадиків іудаїзму, на межі XVIII – XIX століть.
Ну який ж справжній чоловік відмовить собі у задоволенні похизуватися перед іншими своєю відвагою, спритністю та силою? Тим більше, якщо він — українець, а на нього звернуті сотні-тисячі очей найвідважніших вояків свого і ворожого війська. Заворожуючи танок-двобій на межі життя і смерті, який в українській військовій культурі звався герць, а пізніше знайшов своє розповсюдження в загальному вжитку під сенсом: «запекле протистояння», «двобій», «зухвале вихваляння» (до речі – саме з останнього трактування пішло «герцювати»).
Так, дуелі перед повномасштабним боєм основних сил були відомі в історії з давніх-давен, в літописах навіть були зафіксовані рідкі випадки, коли головнокомандувачі задля збереження життя своїх підлеглих викликав на двобій ватажка ворожого стану (виклик передавали парламентери), або ж зіткнення відбувалося між найсильнішими представниками протиборчих сторін — за військом переможця в спарингу залишалося поле виграної битви.
Скромний прямий білий хрест на камуфляжі. 6 вересня 2022 року він став символом української перемоги ХХІ століття над одвічним історичним ворогом, Московією; перемоги, яку триста років чекали покоління і покоління українців. Нічого зайвого — два штрихи, за якими стоять тисячоліття пролитої крові за духовні цінності християнського світу.
І хоча багато, хто пов’язав його появу на українській броні з іменем римського імператора Костянтина, якому за твердженням легенд перед вирішальною битвою біля Мульвійського мосту 312 року уві сні з’явилося видіння хреста з пророцькими словами: «Під цим знаком переможеш», але за описами той символ — не зовсім хрест, а лабарум (подовжена вісь з хризмою на чолі та косим хрестом на задньому плані), що підтверджується зображенням штандарту Великого та карбуванням на монетах періоду його правління.
І кількох місяців не минуло з моменту закінчення на українській землі бойових дій найжахливішої війни ХХ століття, а СРСР продовжував на окупованих теренах воювати проти українського народу за сприяння прокомуністичного польського режиму. Цивілізований світ на це відводив сором’язливо свій погляд, хоч на руках червоних катів вже був геноцид киримли 1944-ого, наслідком якого стало знищення за різними оцінками від третини до половини цілого народу. Непокаране зло завжди повертається, і тому наступним були лемки, надсянці, холмці, підляшці, любачі, бойки.
Юридичним підґрунтям чергового злочину червоних окупантів стала підписана 9 вересня 1944-ого «Угода між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР» підписана Осубка-Моравським та Хрущовим, імплементована в договорі між СРСР і Польщею 16 серпня 1945 року. Хоча підвалини його почали закладатися ще на Тигеранській конференції з розподілу Світу на сфери впливу з кордоном між Польщею та радянською Україною за лінією розмежування станом на вересень 1939 року (так званої «Керзона»). Разом це відкрило шлях до масової депортації українців з їхніх споконвічних етнічних земель, які опинилися за позалюдськими політичними домовленостями на території Польської республіки.
Лайка існує майже у кожній мові світу, хоча в цивілізованому суспільстві її вживання вважається ознакою чи-то неосвіченості (як наслідок вкрай обмеженого словникового запасу), диктаторського домінування (уявного приниження співрозмовника через образливий зміст) або кічу (спосіб відзначитися серед інших за допомогою епатажу в гонитві за моментом слави).
Цікаво, що в українських етнічних традиціях сучасне трактування не відповідає історичній дійсності – лайка (в тому числі брудна, яку сучасне суспільство називає нецензурною) служила засобом захисту від зла. Загалом культура національної лайки існувала на українській землі з давніх-давен, що підтверджують висновки досліджень сучасних етноекспедицій Подніпров’я (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська області).
Петлюрівське: “Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди”, – як найкраща характеристика того, чия «Майстер та Маргарита» було включено до української шкільної програми, тим часом коли його кремлівський покровитель вбивав мільйонами українців штучними Голодоморами, бойовими діями Другої світової війни та масовими репресіями за національною ознакою, а сам він написав такі українофобські твори, як «Біла гвардія» та «Я вбив» (і це не врахуючи всі інші майстерно пронизані ненавистю до України). Киянин Михайло Булгаков, який зрадив свою Батьківщину за милість та подачки окупаційної радянської влади.
І хоч діти за батьків не відповідають, але в даному випадку яблуко від яблуні впало зовсім не далеко — Михайло виріс гідним сином богослова, якого прислали на руїни знищеної Могилянки викладати московське бачення релігійних цінностей, де добро — це зло, а світло — темрява. Рання біографія майбутнього улюбленця «вождя народів» стандартна як на персвістка сім’ї російських інтелігентів-провінціалів в Києві: Олександрівська гімназія, Київський університет Святого Володимира, одруження з московиткою Тетяною Лаппою після другого курсу.., навіть Перша світова не стала йому на заваді, адже він спокійно в 1916-ому отримав диплом лікаря 1-розряду завдяки родинним зв’язкам дружини не будучи мобілізованим. Вся військова кар’єра Булгакова тоді обмежилась півроком у російському прифронтовому тилу під час літньої компанії того року, і новою керівною посадою в лікарні на Смоленщині, де він до того ж став затятим морфіністом.