Найбільша та найвпливовіша країна Європи початку другого тисячоліття, Русь-Україна дала Старому Світові не тільки зачатки демократичних принципів існування суспільства та релігійних канонів, а й королівську кров тих, хто тисячоліття буде визначати долю його країн і народів (до речі: ці події мали місце, коли на мокшанських болотах ще жаби кумкали і до появи першого поселення на них ще було ціле століття). За право породичатися з династією Київських князів суперничали всі правлячі роди Західного світу; Ярославу ж Володимировичу, ідейному натхненнику державної політики династичних шлюбів, залишалося лише вибирати для своїх дітей найвигідніші партії. І він з цією задачею впорався на «відмінно», недарма ж сучасники прозвали його Мудрим.
Сам князь Київський через два свої шлюби, з Анною (чи-то норвезькою, чи-то шведською принцесою) та після її смерті — Інгігердою, донькою шведського короля Улофа Шетконунга, став тим, чия кров через нащадків назавжди пов’язала Київ з Європою (на зараз достеменно відомо про українське коріння ста п’ятдесяти восьми правителів та правителек Старого Світу).
Можливо то було справжнє благословення Небес — після трагедії втрати обох батьків з різницею в чотири роки дванадцятирічним потрапити на виховання до прогресивної сім’ї Лисенків, з яких походила його матінка-покійниця. Адже окрім турботи, підтримки та освіти він разом з нею отримав натхнення та кращого друга на все життя в особі свого троюрідного брата Миколи, майбутнього знаменитого українського композитора. Так Рок, який за правом народження готував Михайлу Старицькому долю пересічного дрібного поміщика, одним помахом свого чарівного перста назавжди вписав золотими літерами його ім’я в аннали української драматургії та літератури.
Вольтерівські ідеї вільнодумства та свободи від діда Захара, які він увібрав разом із молоком матері, дивовижна українська природа Полтавщини, горе втрати батьків в малих роках, прихисток та опіка від двоюрідного дядька Віталія, щира дружба та навчання разом з Миколою в Харківському (1858), а згодом Київському (1860) університетах… все це разом створило того, кому український театр та література завдячують цілою низкою своїх шедеврів.
Ультрамаринові хвилі на жовтому тлі з криваво-червоними цятками – золото колосків безкраїх ланів з блакиттю волошок та червоні маки, наче символ одвічної української боротьби за свою землю, її дітей і їхнє майбутнє — хто, як не природа міг винайти краще спосіб нагадати всьому світу про Україну кольорами національного прапору з плямами крові на ньому? Нематеріальних пояснень чому ці квітки крокують життям поруч в народі завжди знаходили безліч, і всі вони оповиті тонким фльором романтики, як самої сутності людського буття.
Так з вуст в уста передається давня легенда про чудове народження у бездітної пари довгоочікуваної донечки, і такої прегарної, наче самі небеса почули заздалегідь придумане матінкою ім’я Любава. Летіли роки, краса дівчинки розквітала, здається, з кожною прожитою на цій землі хвилиною, зводячи з розуму всіх чоловіків в окрузі. Ось і вік кохання не забарився, а з ним і статний чорнобровий красень Василько з околиці.
Він так і залишився до мозку кісток українцем, хоча пів життя будував мости в далекому Казахстані. Можливо саме це дало змогу йому, будівельнику, а не історику за фахом з усіх боків подивитися на те, що являє собою ракова пухлина на кордоні між Європою та Азією під історичною назвою Московія, щоб за відсутності волі у професіоналів на аматорських засадах провести титанічну дослідницьку роботу справжньої історії цієї недокраїни, а не того вкрадено-вигаданого міфу, який тиражується та нав’язливо розповсюджується світом. Адже вся науково-дослідницька робота Володимира Білінського з історії Русі-України та Московського улусу Золотої Орди проходила під лозунгом: “Навіть сто разів повторена брехня не стане правдою”.
Долею йому судилося народитися на Хмельниччині в післяголодоморних міжвоєнних Дунаївцях зразка 1934 року, щоб з молоком матері увібрати в себе ту безкраю любов до рідної України, яку не змогли гасити всі довгі десятиліття життя на чужині.
Справжній Час, який наче купоном надтонкого шовку тисяч і тисяч людських доль покриває кожен камінчик мурованих стін, бруківку доріг, гілочку паркових дерев. Його неможливо відтворити навіть за всіх безкінечних можливостей всіх надсучасних технологій. Він поруч і ні де. Так і з Середньовічним Чортківом — офіційна історія відміряла йому лише півтисячоліття, але минулі його віки і віки відчуваються десь в глибині підсвідомості, хоч їх і не побачиш власнооч, бо той шовк часу проковзує крізь пальці, залишаючи по собі лише ніжний поцілунок душі.
Саме тому і передаються з вуст в уста поколіннями місцевих перекази про заснування Чорткова в прадавні часи, задовго до документальної згадки селища на цьому місці, і тим більше року надання Магдебурзького права, від якого веде свій відлік офіційна історія міста. А пов’язана поява першої людини на березі Серету з чорними подіями нашесть зі сходу, які раз-ураз спустошували Галицьке Поділля, бо крізь нього проходив сумнозвісний Чорний шлях.
Що таке людська воля проти голосу долі? – Ніщо, пил на черевиках історії.
Природа — найталановитіший маляр, який лише обраних бере собі в учні, щоб назавжди присвятити їхні души служінню в своєму храмі десь на межі світів, недоступному простим смертним. Ці надзвичайні люди, як яскраві комети, освітлюють магічними променями своєї творчості сіру буденність, щоб дати натхнення жити тим, хто не входить в це обране коло. Однією з таких яскравих українських зірок була і залишається Катерина Білокур.
Золото та срібло — одвічні супутники людства протягом всієї історії цивілізації, засіб всіх добрих справ, причина всіх бід. Ними століттями вимірюються рівень заможності країни, міста, роду, особистості, і актуальність їхня з часом ніц не змінилася, продовжуючи свою високу місію в третьому технологічному тисячолітті електронних грошей та безконтактних платежів. Адже економіка будь-якої країни світу продовжує ґрунтуватися на золото-валютному запасі, який зберігається в глибоких підземних, добре захищених банківських сейфах, до яких мають доступ лише обрані. Ототожнення всього багатства України міститься в єдиному слові “гривня”, національна валюта з глибокими історичним корінням.
На величезних прадавніх українських теренах в той час, коли більшості європейських країн взагалі ще не існувало на мапі світу, гривня виступала синонімом кількісного виміру добробуту, як вагова одиниці міри в розрахунках як між всередині суспільства, так і за його межами (основними торгівельними партнерами були країни Сходу).