Півострів з його оксамитовим покривалом яйли, сталевими піками гір і прозорою блакиттю набігаючих на берег хвиль з білими баранчиками на гребені повинен був стати раєм на землі, а ведений рукою злої долі на століття перетворився на арену воєн, поневолення, зрадництва в боротьбі за благодатний край.
Релігійні ж вірування, як основний стимул для підпорядкування та управління народами, широко використовувався з давніх часів, щоб досягти намічених государями цілей і обгрунтувати утиски інших народів. Крим же став мініатюрним відокремленим загубленим в чорноморських водах майданчиком, де роками розігрувалися сцени військових і політичних битв з релігійним підтекстом. Тому тим чи іншим подіям, пов’язаним з віруваннями надавався майже містичний зміст, а реальний ворог перетворювався на міфічне уподібнення, щоб жити у віках.
У рік 1787 від Різдва Христового 22 травня в спекотний полудень прибула її імператорська величність Катерина II в оточенні розкішної свити з високопоставлених чиновників, австрійського імператора Йосифа II, принців Нассау і де-Лінь, іноземних дипломатів та обслуги в розташування бази Чорноморського флоту на Кримському півострові, досягнувши найпівденнішої точки своєї подорожі, яка почалося ще морозним ранком 2 січня в далекій північній столиці. Залишилися позаду сотні віх, на шляху (які пізніше назвуть Катерининський милями), тисячі верст і десятки селищ великих та малих.
Для стомлених подорожуючих на гребені Інкерманської скелі серед руїн древньої фортеці Каламіта заздалегідь був облаштований павільйон з розкішним обіднім столом. І ось заграла музика і перед очима здивованої сановної публіки, як у театрі, відчинилася завіса, відкриваючи дивну виграваючу всіма кольорами веселки картину Севастопольського рейду – блакить морської гладі, зелень прилеглих пагорбів, блакить небесного склепіння, білизна чайок, теплота сонячних променів і струнка лінія кораблів під проводом кайзер-прапора на «Славі Катерини».
Перші мученики Християнства. Їх імена вписані в історію золотими літерами бо зректися вірувань минулих сторіч нелегко, і тим складніше прийняти нові ідеали і повести за собою інших. На зорі майбутньої однієї зі світових релігій їх було мало, практично одиниці. На них влаштовувала гоніння влада, їх гнобили свої ж одноплемінники, вони ставали ізгоями, їх катували і страчували в надії похитнути віру, але зламати її вже не змогли.
Климент I, народжений і вихований в розкоші наближеною до римського імператорського дому сім’ї; дитя, розпещене увагою близьких і підлесливістю слуг, став одним з перших, хто залишив розкіш придворного життя в погоні за Істиною.
Сіра одноманітність вулиць, чорна земля і небо мутно-білого відтінку – всі принади маріупольської зими. Коли море і небо, зливаючись, пеленою завішують місто, поторпаюче в цій безпросвітній безнадійності.
І, о диво! Сніжне ранок дня проведення щорічного лицарського турніру «Лід та сталь» (26 січня 2013-го) прикрив крижане покривало нічного дощу білим пухнастим пледом, готуючи ристалище мужності і відваги центру спорту та відпочинку «Аляска».
Релігійні настрої іноді заводять людську фантазію настільки далеко, що лише володіючи понад креативним розумом можна відстежити ланцюг хитросплетінь її висновків та вчинків. Хоча не будь їх, людство втратило б, а вірніше ніколи не побачило б, незліченної кількості храмових пам’яток архітектури, які й понині служать кращою прикрасою грішної планети під назвою Земля.
Так вірменська діаспора Львова напевно так і залишилася б без однієї з найпрекрасніших своїх складових – кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви Марії, якби не релігійні сподівання і помисли одного з її парафіян – Юрія Івашковича, який мав славу найбагатшого купця міста того часу.
Герб латиницею на фасаді «З давнини – сила». Напевно ніхто не може заперечити цей вислів. Ніхто, крім того хто кохав по справжньому, коли два серця б’ються як одне, і помисли передаються на відстані, і час не владний над цим почуттям.
Але у створювачки палацу з гербом є на це всі права. Адже це її коханню, пронесеному крізь життя під чорною вдовою мантією, зобов’язаний цей шедевр своїм життям. Палац князів Гагаріних став останньою лебединою піснею красуні Тасо.
Загадкові деколи хитросплетіння доль творців і їх шедеврів. Часом творіння, лише блиснув на обрії життя художника, зникає назавжди в чорній пучині річки часу. Часом майстер лише давши життя Великому шедевру покидає цей тлінний світ, ніби завершивши свою головну земну місію, виконання якої вичерпало його до дна.
Прекрасний, чудовий, неповторний Немирівський палац. Шедевр архітектури, підглянутий Марією Григорівною Щербатовою в одному з незабутніх куточків туманного Альбіону. Мрія, що виросла на фундаменті будинку її дитинства, частиною складена із його пам’ятних цеглинок, кожна з яких дихала надією безтурботної юності Народженої в забезпеченій дворянській сім’ї.