Цікаво, що Московія, яка не дала Максиміліану Волошину нічого, а в одній із своїх іпостасі довела до гробової дошки, весь час позиціює його як «російського» художника. В той час як він народився на Київщині, а більшу частину свого свідомого життя прожив в Криму.
Він народився 28 травня 1877 року в сім’ї члена Київської палати уголовного та громадянського суду Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина з запорізького козацького роду та німкені Олени Оттобальдівни в дівоцтві Глазер в ті щасливі часи, коли українські землі нарешті зазнали нетривалої передишки в своїй буремній історії. За своєї дитячі та юнацькі роки з частими переїздами він побачив чимало прекрасних міст завдяки активності своєї високоосвідченої матері (батько помер, коли хлопцеві виповнилося лише чотири), але серце його назавжди лишилося в Криму, де він в двадцять років нарешті закінчив феодесійську гімназію.
Їх не кликають, вони самі приходять чи їх підкидають злі люди, щоб позбутися або зробити капості тим, кого люто ненавидять. Вони приносять із собою бідність, нудження, хвороби, тугу та Лихо (не дарма ж вони його піддані) – заздрощі та злидні. Народжуються вони зі сліз та прокльонів господарів поцуплених речей, тому як шлейф супроводжують крадені речі, а потім оселяються лише в хаті, яку покинув домовик.
Виглядають вони як маленькі замурзані, нечесані, обдерті діди, які весь час скиглять та жаліються. Ці маленькі створіння потойбічного світу, які можуть вміститися навіть в глечику, одягнені в неохайне рване лахміття є підданими його величності Лиха, який тримає їх в чорному тілі спонукаючи на одвічні сварки та злість жалюгідні в своїй нікчемності. Зазвичай в помешканні вони обирають для себе затишні темні куточки – під столом, за пічкою, під лавкою.
Вона була заборонена як не відповідна радянському реалізму з вето від «головного критика» країни рад товариша Сталіна. Її зреклися власні творці, намагаючись назавжди забути як страшний сон в білому мареві тіней. Вона стала символом творчого генію, назавжди лишивши за собою титул найекзистенціалістичнішої стрічки невибагливої радянської кыноындустрії.
Сценарій п’єси під назвою «Діскобол» вийшов з-під пера Юрія Олеши ще на початку 1930-х, а втілювати його в життя на київський кіностудії Українфільм взявся талановитий режисер Абрам Роом. Художній фільм про любовний трикутник з двох чоловікыв (студент, спортсмен Гріша Фокін та талановитий хірург, професор Юліан Степанов) та однієї жінки (дружина Степанова – Маша) мав стати екранізованими роздумами про радянське майбутнє стосунків через усунення перешкод у вигляді нерівностей.
Його життєвий шлях пролягав від Білок до Білок через десятиліття, шістдесят чотири країни та всесвітню славу із підтвердженням у якості звання найсильнішої людини світу 1928 року, за що він отримав прізвисько Кротон на честь давньогрецького героя. Хто б міг подумати, що в невеличкому селищі Іршавського району на порозі нового ХХ століття народиться легенда. Хоча з огляду на живильну природу Карпат та гарні спадкові гени (не дарма ж його діда в народі прозвали Силою після того, як він однією палицею завалив ведмедя в лісі) можна було передбачити, що один з десяти дітей Федіра Фірцака успадкує родинну міць.
Іван Фірцак, може так і залишився б лише містечковою легендою, підлітком пожалівши закульгавілу корову відніс її на плечах додому і самотужки замість неї зорав поле та після бійки втік з тюрми виламавши грати, якби не заробітки в Чехословачині, куди він подався двадцятирічним парубком в якості вантажника по рекомендації місцевого нотаря до його брата-власника заводу. Адже доля могла скластися інакше, бо хлопчина збирався на заробітки до Бельгії до дядька.
Витоки сучасної української мови губляться десь в глибині віків на теренах Стародавньої Індії та її санскриту, що науково доказано згідно аналізу великої кількості сучасних українських слів (кохання, повітря, кінь) та топографічних назв, які збереглися з часів трипільської культури виниклої за п’ять з половиною століть до Різдва Христова. Фактично прабатьками нації були ті самі славетні індоєвропейські арії, коріння яких шукали в своїх генах всі європейські диктатори.
І головний закарпатський табір знаменитого гунського кагана Атілли, який побудував одну з найбільших імперій старого світу від Уралу до Рейну та від Дунаю до Балтики, в 448 році до нашої ери розмовляв праукраїнською, про що яскраво свідчить запис візантійського історика Пріска Панікійського, який перебуваючи тут з візитом записав слова «мед» та «страва».
Надзвичайно талановитий і працьовитий Іван Франко стоїть окремою особистістю серед родючого поля української літератури. Хоча для ковальського сина цього виявилося недостатньо для забезпечення достойного життя собі та своїй родині при знанні чотирнадцяти мов до двох докторських академічних ступенях (Віденського та Харківського університетів). Може це сталося через незручність Івана Франка для керівництва та його звичку казати правду в обличчя, чи занадто інтелектуальність як для пересічних, а може – надмірну патріотичність особистісті (саме він вів в світ української богеми моду на вишиванку).
Геній, який ніколи не опускав руки (хвороби, смерть улюбленого сина, нестача грошей), не нехтував роботою (недарма ж його прозвали «титан праці»), не лишався байдужим до соціальних проблем українського суспільства (участь в Просвіті, видання цілої низки журналів та газет, написання статей у відповідь на гострі питання). Не дивно, що він декілька зверхньо дивився на оточуючий світ через критичну призму своїх знань та життєвого досвіду.
Відгомоніли всі турботи передвесільної метушні з поступовим крокуванням від хвилюючої невпевненості сватання і заручин до закріплення соціальної угоди викупом нареченої та дів-вечиром. До свята все готово – коровай на столі, вишиванки напрасовані, віночок сплетений, ну і на гостей чекає щедро накритий стіл з різноманітними стравами та питтям. Довгоочікувана неділя (або середа) настала.
Починався цей день урочистостей із збиранням виїзду молодого по наречену, коли квітами та стрічками прикрашався «весільний поїзд» або «бесіда» (запряжена конями тачанка, лінійка чи бричка). Після того хлопця з дружками частували його батьки та виводили за ворота за хліб батьком, за рушник матінкою під співи та благословіння свяченою водою та зерном .