Заворожуюча гра сонячного світла мінлива та неповторна на полотні безкрайого українського неба, яке в тому неповторному вигляді існує лише мить, щоб вже наступної – назавжди змінитися до невпізнання в химерному калейдоскопі об’ємів, контурів, відтінків, напівтонів, барв… відтворити ту колись існуючи гаму за допомогою ординарності земних інструментів— особливе мистецтво, яке дано не кожному. Але для Володимира Орловського музи зробили виключення, подарувавши унікальний талант за допомогою пензля та фарби на завжди карбувати ту швидкоплинну мить.
Він народився в заможній сім’ї поміщиків Києва. Ні татко, який бачив свого нащадка в променях військових перемог та блиску золотих аксельбантів, ні матінка, що мріяла про медичну стежку для сина, в самих жахливих своїх снах і не могли уявити, що дитяче захоплення малюванням під час літнього дозвілля в родинному маєтку на Опачинях, стане долею їхнього Володимирка, хоч і залишить його ім’я в віках.
Ні пручання батька синовому покликанню тривало довго — Київський кадетський корпус, шаржі на викладачів, заборона на малювання в я кості покарання вдома… Однак впертість хлопчини та норовливий характер (аби не бути битим різками він ладен був стрибнути з четвертого поверху) зробили свою справу — дванадцятирічним батьки-таки перевели його до Другої столичної чоловічої гімназії.
Це стало першим справжнім втручанням небесних сил в долю Орловського молодшого, адже дуже швидко вчителі нового навчального закладу помітили беззаперечний талант хлопчини і заохочували до його розвиток всіма способами замість покари, як в кадетському корпусі. За таких тепличних умов дуже швидко художні навички хлопця-самоучки перетворилися в ґрунтовну професійну освіту під керівництвом його викладача малювання, художника Івана Сошенка.
Не дивно, що по закінченні гімназії Володимира без проблем, ба більше за підтримки рекомендаційного листа від іменитого випускника, художника Тараса Шевченка, прийняли на курс малювання до Петербурзької академії мистецтв в класи Олексія Боголюбова. Орловський повністю виправдав всі покладені на нього сподівання, зібравши всі наявні академічні студентські нагороди та закінчивши академію в 1868-ому диплом з відзнакою разом і званням класного художника І ступеню.
Франція, Італія, Німеччина, Швейцарія він ще три роки відточував свою майстерність у закордонних майстрів, щоб протягом наступних років отримати найвищі звання в своїй Альма-матер (1874 – академік, 1878 — професор), стати одним з відоміших та популярних художників свого часу… і назавжди повернутися до рідного Києва, одразу поринувши у вир суспільно-творчого життя української столиці з викладанням в школі Мурашка, участю в планерах, участі в організації Київського художнього училища.
Пішов з життя Володимир Орловський раптово в одній із світових художніх столиць, італійській Генуї, як і належить праведника від мистецтва у вічному пошуку можливості найреалістичніше передати услизаючу мить, без болю і страждань. Надбання його пензля розлетілося по державних та приватних колекціях всього світу, де по нині дбайливо зберігає магічне сонячне сяйво, яке на мить запалало і зникло назавжди багато лун тому, як і його митець.