Рукотворний пам’ятник тій, що вже два з половиною століття своїм безпристрасним мечем творить правосудді, караючи та милуючи з пов’язкою на очах, заради миру та злагоди на буковинській землі.
Класична вишуканість, як символ перфекціонізму минулого, де кожній деталі архітектурного обличчя міста приділялась належна увага без знижок на тягар виконуваних часом важких, часом милосердних обов’язків.
Чорноморська вілла на березі Південного Бугу, яка стала символом відродження української незалежності початку ХХ століття, щоб пронести її вогник крізь сімдесятирічний морок забуття радянської окупації.
Перлина вишуканого архітектурного намиста, створеного дотиком геніальності одного майстра, в одному з найзатишніших міських куточків в рік останнього затишшя перед історичним буревієм дев’ятибального шторму, з якого Вінниця разом з Поділлям вийде геть іншою.
Один з найфешенебельніших полтавських готелів з розкішним видом в самому серці міста, який після масштабної реконструкції не втратив чарівність своїх своїх монументально патріархальних рис, як відлуння часів стабільності минулого та непохитності перед обличчям історичних викликів.
Нестаріюча класика, яка гармонічним ототожненням досконалості актуалізує історичні часи будь-яких правителів за віяній мінливої архітектурної моди.
Вишукано-охайна унікальна маленька перлина в стилі модерн, як останній фрагмент багатоликого малюнку забудови, лишеної по собі на згадку головним творецем-новатором сучасного центра, без шедеврів якого Вінниця не була б тією красунею, яку люблять і цінують містяне і гості Подільського краю.
Історія, яку марно намагався поховати Час руками тих, хто вважав себе підкорювачем України, а сам опинився на задвірках пам’яті з вічним клеймом гнобителя і окупанта на чолі, щоб з поверненням жовто-блакитної волі вона постала з небуття одним помахом крила Фенікса.
Народжений потужною силою української національної ідеї, яку не змогли спинити ані заколискуючий час, ані всі нормативно-правові перепони тимчасових-урядів чужинців, що довгі століття панували на українській землі.
Чітка недвозначність неокласики, як візуальне відбиття всієї набутої тисячоліттями шляхетності римської імперії мінімальністю зовнішніх проявів та виваженістю кожного елемента.
Нестаріюча класика, витончені риси якої актуальні у всі часи як еталон вишуканої краси з її виваженістю кожного штриха і апогей тисячолітніх пошуків тисяч зодчих різних часів, країн та архітектурних шкіл.
Маленький діамант забудовної скарбнички, який донедавна так і залишався таким лише для пересічних громадян та поцінувачів прекрасного, адже чорнило на його офіційному статусі ще настільки свіже, що не встигли просохнути, не дивлячись на довгий шлях у два століття.
Один з трьох вінницьких якорів, які стійко тримають середньо-освітній міський корабель на плаву ось вже друге століття попри всі історичні буревії та шторми, які раз-у-раз намагаються знищити Україну своїми надпотужними силами.
Стандарт архітектурної краси для загально-громадських споруд початку ХХ століття, яким міський голова назавжди вписав золотими літерами своє ім’я в міські хроніки, щоб через століття вдячні нащадки на згадку на його честь називали вулиці.
Серце всіх світів довоєнного чернівецького бомонду, що півтора століття задавало неофіційний темп життя всій буковинській землі, відбиваючись променями свого блиску на вічних літературних сторінках та мінливих сенсацій періодики.
Велична архітектурна красуня, в презентабельних рисах якої і не вгадаєш той одноповерховий заїжджий двір, з якого виринув прекрасний рожево-білий за свою надзвичайну вдачу закарбований в літах.
Чарівність казки застигла архітектурною перлиною на одній з прадавніх вінницьких вулиць, щоб майже поглиненою безоднею Часу колись однієї миті відродитися наново в першим променем Аврори нової сучасності.
Вишуканий український модерн, який закарбував в собі все найкраще надбання зодчих минулого в переосмислені вільних художників початку ХХ століття з додаванням фольклорних традицій та відкритості новому, породивших нову унікальність.
Приватна ініціатива на службі у вінницького суспільства весь час свого існування, яка за століття пройшла довгий шлях від училища першого розряду до серця міської освіти, дбайливо зберігши шляхетність морально-естетичних традицій крізь всі випробовування та посягання безжального Часу.
Архітектурний колос, як ототожнення цілої епохи соціальної забудови піку розквіту подільського суспільства перед сімдесятирічною прірвою московсько-окупаційного занепаду, в якому не знайшлося місця візуальній красоті.