Франція по-українськи з чарівністю її ренесансної перлини над дзеркальною гладдю ставу, позбавленої помпезності і вичепуреної пишності, де зелень огортаючого покривала лише підкреслює білизну стін та рубінову черепицю даху.
Спокій і захищеність відокремленого острівця життя серед бур і негод, дарованих небесами людству, заколисуюча тиша якого проростає в серце і примушує відсунути на задній план всю суєтність буття.
Шлях довжиною в тисячоліття. Покинуте місто на вершині плато, яке ближче до неба аніж до землі. Царство птахів, де хмари більш часті гості, ніж люди і звірі, а кам’яні гробниці зберігають спокій царської крові.
Тиша, спокій і умиротворення втомленого мандрывника, який прийшов до кінця свого шляху. Тут скінчилася суєтність життя, і погляд звернений до небес.
Століття тому покинута твердиня на відрогу гірського карпатського хребта з обривками легенд, що заплуталися в хмарах, за право володіння якою боролися, неприступності якої боялись, за любов до якої платили життям…
Один з основних оборонних пунктів, який охороняв мандрівників Ужоцького перевалу в неспокійні середньовічні часи, коли пускаючись у дорогу треба було заручиться не тільки підтримкою святого Миколая.
Як дволикий Янус, який має ключі від усіх брам та різні лики, в дзеркальній гладі Тернопільського ставу відбивається той, хто не раз падав у руїни і воскресав із них знову, оберігаючи південно-східні рубежі великого держави.
Твердиня, яка щоразу виходила з сутички з часом значно молодшою і ще більш прекрасною. Де в залах крізь шум сучасних спортивних перемог тихо пробивається відлуння вальсу і мазурки, полонезу та кадрилі…
Зубчаті стіни фортечних стін на вершині крутої скелі, о неприступність якої століттями розбиваються потужні хвилі Чорного моря, ховаючи в своїй безодні пам’ять про московських, венеціанських, генуезьких, турецьких…, та чи мало їх було, кораблів що заполоняли прилеглі порти.
Тут мрії і сподівання про економічне світове панування виношувало не одне покоління володарів різних народностей і віросповідань, які живилися незліченними скарбами, що проходили крізь міські склади.
Угорщина, Чехословаччина, Галицько-Волинське князівство, Радянський Союз – як багато їх, хто вважав себе володарями міста, вкритого плащаницею святого Мартіна, яких поглинула швидкоплинна ріка Часу не дивлячись на міць і всесилля.
А місто з тисячолітньою історією і його перлина – замок і досі процвітають на берегах Латориці, води якої омивають їх, як і бурхливі потоки часу, залишаючи лише осад мудрості і кришталеву чистоту сердець.
Корабель-привид, що борознить бурхливі простори часу вже протягом п’яти століть. І нехай він в нерівній сутичці втратив щоглу і вітрила, а борта його і корму майже поглинула імла безодні, але ніс його гордо дивиться вперед назустріч всім бурям і штормів на зло.
Високі стіни серед чистого поля – чи це не диво з див? Адже оборонні споруди майже завжди вінчають висоту, в крайньому випадку – берег водної артерії, роблячи твердиню більш неприступною, а її стратегічну спостережну позицію більш сприятливою.
Чотирьохсотлітній корона стійко перенесла своє ув’язнення в полоні забуття протягом двох століть. Їй варто лише скинути покривало злиднів і вона знову засяє всіма гранями своєї витонченої краси.
Стіни в яких побачили світ два польських короля з неординарною долею, а тіні деяких з колишніх господарів і понині бродять його коридорами не бажаючи розлучатися зі своїм родовим гніздом.
Замок, де часто вирішувалася доля цілих народів і держав, з ім’ям якого пов’язана історія багатьох правлячих династій Європи.
Потопаючий в зелені високого пагорба Унгвар (замок над рікою), біля підніжжя якого несе свої блакитні швидкоплинні води Уж, захищає свої володіння від посягань завойовників вже тисячу років. І нехай він не один раз був атакований і полонений, але все ж після кожного руйнівного нападу відроджувався з попілу, щоб встати на захист рубежів своєї держави.