Данина пам’яті тим, чиї імена забуті, але воля до перемоги і любов до рідної землі через століття продовжують жити в кожному наступному поколінні, щоб завжди горло всепереможне світло творення і прогресу над багатостраждальною українською землею.
Козак – не козак, кінь – не кінь, засновник – не засновник. Новий пам’ятник, який повинен був стати символом міста, а став яблуком розбрату місцевої інтелігенції, яка вміє бачити минуле і майбутнє, аналізуючи, зіставляючи, роблячи висновки.
Пам’ять про всі десятки мільйонів безвинних жертв земних пристрастей двох тиранів, котрі згордили себе вершителями доль, поставили себе поза людськими та Божими законами, втопивши світ в крові.
Вічне нагадування про жорстокі наслідки для всіх бажаючих побрязкати мілітариськими іграшками на чужій території, адже війна жертв не обирає – вона поглинає всіх.
Братська могила тих, хто в 1943-ому віддав життя за свободу маленького селища під Харковом, щоб через десятиліття служить повчанням і прикладом справжнього патріотизму молодого покоління.
Скорботний пам’ятник воїнам за мир у війні розв’язаної їхньою країною як втілення гіркої пам’яті мільйонів жертв зіткнення особистих амбіцій двох божевільних тиранів, які поставили людство в приціл своєї зброї.
Остання земна данина пам’яті яку живі можуть віддати загиблим за ще один крок по землі, ще один ковток ранкової роси, ще один промінь побачений крізь зелень листя.
Гіркі сліди однієї з найбільших катастроф, які Європа переживала за свою історію, і її не вивчений урок, котрий досі продовжує звучати луною над українськими степами.
Він став легендою завдяки своїм військовим перемогам, а в літописі увійшов разом з іменами їм заснованих фортець і селищ, які четверте століття зберігають відбиток його ідентичності в своїх іменах, традиціях, легендах.
Пам’ятник тому, хто стояв біля витоків сучасної карти харківської землі і чиїм турботам десятки поколінь місцевих жителів зобов’язані своїм життям.
Пам’ятник загиблим в одній з найстрашніших воєн людства за свободу української землі, якої і після перемоги доведеться чекати ще чотири з половиною десятиліття.
Гірке нагадування про божевіллі двох тиранів, жертвами яких стали десятки мільйонів, а ненависть і ворожнеча розтягнулися на покоління.
Та, чиєю рукою була народжена перлина рівненської землі, щоб через багато століть бути увічненою в мармурі вдячними нащадками.
Жінка, що в середньовічному царстві чоловіків побудувала справжню цитадель волі і духу, як підтвердження переваги особистісних якостей над середньовічними гендерними забобонами.
Майже рівні князю і королю з безмежною владою на власних землях. Православні в католицькій країні. Багато хто зламалися б при таких вихідних поставлених життям умовах, але не вони.
Доблесть, знання, православ’я – три догми, які утримували рід на земної тверді і знищили його після зради нащадків істині прадідів.
Один з найкрасивіших пам’ятників Кобзарю, де в камені застигла душа українського народу омита сльозами матерів, викувана руками батьків і захищена в бою вірними їх синами. Прекрасна, самобутня, чиста.
Якір і оберіг дубенської землі, навколо якого твориться нова історія України, щоб завтра на горизонті знову зійшло сонце і подарувало надію майбутнім поколінням.
Чотири тисячі чистих людських душ в одну мить викреслені з життя кривавої рукою радянського режиму лише за прагнення до свободи.
Світле нагадування про жертву окупаційного російського режиму, принесену в марній надії назавжди зламати і знищити душу українського народу на волинській землі.