Велична українська святиня сили волі і непокірного духу, яка століттями захищала Європу від варварів, щоб одного разу перетворитися на забуту перлину під рукою байдужого радянського чиновництва.
Родове гніздо, як пам’ять про сімейство видатних українських просвітителів, котрі поклали багать сил та коштів на відродження української національної свідомості.
Надихаюче місце, де народжувалася казкова класика української літератури, щоб назавжди закарбувати в історії та в серцях людей ім’я її автора, як одного із засновників сучасної національної літератури.
Білі стіни з різьбленими сволоками в мальовничому вбранні розкішного саду, серед квітучих гілок якого десь задрімала душа українського народу, щоб одного разу прокинутися від вікового сну мудрішою, прийнявши очищення через розуміння свого коріння.
Скромна будівля, яка за своє довге життя встигла приміряти на себе дві релігії та дві конфесії християнства, щоб після десятиліть атеїстичного забуття в її стінах знов почало битися духовне серце православного Меджибожу.
Каплиця, що перетворилася на величний самобутній храм, як витвір мистецтва багатьох поколінь його господарів, що доклали руку до його перебудови на догоду примхливим забаганкам часу та суспільному баченню краси.
Величний пам’ятник імперії, яка проіснувавши всього півстоліття, зникла з лиця землі, лишивши по собі нагадування величністю монументальної архітектурної спадщини у майстерному виконанні митців минулого.
Кам’яний велетень створений для єднання та зручності, як нагадування про височінь задумів, які за примхою долі так і не змогли стати реальністю, але лишили по собі слід на сторінках рукописної історії, щоб одного разу здійснитися.
Давня українська перлина, що виринула з небуття на світанку третього тисячоліття, щоб нагадати українському народові про його духовне коріння та допомогти відродити ідею нації через призму славетного минулого.
Матеріальна основа української просвіти загублена на чотири століття десь поміж хмаринками борошенного пилу та дзеркальною гладдю ставу в невеличкому містечку під Києвом.
Його історія починалась казкою в яскравих барвах великого саду та запаморочливому запаху тютюну з павичами на внутрішньому дворі під розмірений стукіт теслярського інструменту.
Пошарпана часом велична архітектурна перлина, що колись першою зустрічала гостей міста в гирлі Кальміусу з боку великої землі.
Декорове оформлення в передбаченні нещасливої долі, що іноді малює майбутнє на віки вперед краще, ніж будь-який астролог.
Люті жахи під благородною личиною вишуканих фасадів, червоні від крові безвинних жертв, як колір їхніх стін, безжальні та байдужі, як погляд кам’яних гаргуйлів, що пильнують їхній центральний вхід.
Кришталевий неспішний прозорий потік із солодкою, на відміну від солоного топоніму, водою, непередбачуваний і примхливий як характер тих, на честь кого йому дали ім’я, оповитий легендами та народною увагою, заколисканий співами вольних вітрів.
Тоненький голос карпатських гір, що дзюрчить чи рокоче залежно від настрою серед гущавини столітніх буків, як пісня про минуле і майбутнє у виборі сьогодення.
Одна з перлин дерев’яного намиста Карпат, що багатоярусними кружальцями оперезали кожну їхню гору, щоб увічнити славу і красу дива української природи перед Богом і людьми.
Дерев’яна святиня, якій вдалося пережити дві світові війни та атеїстичні ради, коли її більш міцні кам’яні побратими, що стояли на сторожі духовності та добра, пали в руїнах.
Матеріальне свідчення існування легенди, яка крізь століття виринула з темряви небуття завдяки підприємницькій ініціативі та небайдужості однієї маріупольської сім’ї, що вдихнула в неї нове життя та змусила працювати людську уяву.
Майстерно сплетене мереживо давньої таємниці в красивій обгортці сучасності, що так зачаровує та приваблює вразливих дітей ХХI століття.