Кам’яний вартовий Болохівської землі, який вже чотири століття протистоїть всім змінливим буревіям повелителя часу, які він щедрою рукою відсипав на долю української землі.
Окраса давньої землі Русі, що пронесла своє ім’я крізь віки і тимчасове панування всіх тих, хто думав, що зкорив її навіки, щоб кожного разу з руїн поставала українська душа омита сльозами і кров’ю десятків поколінь пращурів.
Місце зародження найгуманнішої сфери сучасного такого жорстокого та непередбачуваного суспільства, як вічний пам’ятник одній людині з великим серцем.
Затишна давня садиба на півдні сучасного метушливого міста, де здається, що час зупинився в прекрасну епоху творення та добра і не було всіх тих жахіть ХХ століття, через які пройшла Україна, щоб отримати свою незалежність.
Хранитель души стародавнього селища на березі річки Грузької з майже позабутою багатою історією та зцілющими джерелами, водою з яких не нехтував навіть цар.
Вся історія української землі закарбована милостивою рукою часу в незліченних артефактах надійно збережених під її покровом.
Світоч знань для маріупольських містянок кінця XIX століття, як перший реальний крок до справжньої цивілізації з її демократичними цінностями і рівністю всіх перед законом та людьми, не залежно від статі, раси, віросповідання.
Якір творення, який утримував місто в гирлі Кальміусу в найважчі моменти його існування, щоб серед зла та відчаю слугувати промінцем надії, що колись все зімнеться на краще.
Залишки колишньої розкоші найіменитіших сімей Річі Посполитої, як нагадування про швидкоплинність часу та хиткість оціночної вартості матеріальних речей.
Колись величні шати несамовитого кохання, яке на століття пережило своїх творців і зав’яло під рукою бездушного кровавого люмпену, який назвався господарем України, а по факту зничтожив все прекрасне набуття минулих її поколінь.
Вишукана перлина неоромантизму в рожево-жовтому муарі розписаних рукою талановитого майстра стін грандіозного комплексу замку святої церкви знаного у всьому світі як шедевр архітектури.
Парадна обгортка віри, яка пронизує серце почуттям священного трепету перед лицем могутності та невідворотності волі небес на землі, щоб приборкати людські слабкості духу і надихнути на творення.
Храм вдячного удатного маріупольського комерсанта на славу богу торгівлі Гермесу, де молитвами слугував дзвін золотих монет, а рутикопотискання – присяганням на вічну відданість та служіння.
Бережений крізь полум’я війн, свавілля тимчасових правителів та байдужість людську двома кам’яними ликами на фасаді вічних духів-покровителей бізнес-інтересів один з пересічних міських обивателів із багатою історією під муаровим пилом століть.
Той, хто в величі свого відходу у вічність згадує щасливі дні свого буття, де були дзвін кришталевих бокалів, шурхіт муару та пишні промови на честь останнього короля під схвальні оплески чисельної свити.
Печальний остов колишньої могутності великої сім’ї, яка забрала із собою в небуття щастя для свого спадку, лишивши наодинці з байдужістю та ненажерливістю людського світу.
Сакральне місце, котре століттями відбивало ритм франківського буття, змінюючи своє обличчя в догоду моді і лишаючись актуальним у всі часи, щоб місто продовжувало свій шлях крізь терни української історії.
Вартовий мирного існування Франківська, який з честю та гідністю виконував свої функції протягом століть, попереджаючи, захищаючи, прикрашаючи та надихаючи.
Посивілий старець з молодою душею як символ вічності перероджень міста в гирлі Кальміусу і спадковості його поколінь крізь століття буревіїв, які стрясають українську землю.
Пам’ять з минулого, що проступає крізь пелену сучасності, тонкими контурами витонченого декору і духом присвяченій культури у величі дволикого Януса, точкою заломлення якого служить земля.