Той, кому долею було визначено служити світочем знань і прогресу для галицької землі, виховуючи нові покоління українських творців для науково-технічного розквіту рідної землі.
Маленьке починання узгоджене самим монархом Австрії, який перетворилося на візитну картку львівської освіти і гордість України, яка ось уже два століття сіє розумне, добре, вічне.
Парадний лик неоготики в зеленій огранці як візитна картка одного з колишніх передмість древньої галицької столиці, про архітектуру якої написано набагато більше слів, ніж про його скромну чернечу долю.
Красива історія служіння Всевишньому, обірвана безжальної рукою атеїстів від рад, на білі аркуші якої нові рядки кладе рука братів у Хресті вже зовсім іншої конфесії.
Один з перших офіційних друкарів України, які зробили важкий перший крок до доступної освіти нації, щоб через багато століть їх імена з вдячністю і священним трепетом згадували нащадки.
Прості форми, простий малюнок, щоб підкреслити всю велич вкладу зробленого однією людиною в масштабах цілої країни.
Величний хранитель старожитностей як один зі світочів відродження української нації на своїй землі після семисот років штучного забуття під пильним контролем іноземних окупантів.
Сучасний витвір архітектурного мистецтва в серці старовинного міста, без якого, хоч і позбавленого свого первинного розкішного оздоблення, немислима зараз головна артерія столиці Галичини.
Найстаріша опора православ’я на львівській землі, яка ось уже сім століть протистоїть всім примхам Хроноса з його підтримкою людських амбіцій, жадібності, підлості й підступності.
Той, хто пам’ятає княжий Львів таким, яким яким він був в кращі часи свого розквіту і хто зустрів зорю відновленої української незалежності з високо піднятим прапором православ’я над покатоличеною галицькою землею.
Пам’ятник тій силі, яка протистояла двом імперіям на окупованих територіях за допомогою слова і фактів не заради користі, а в ім’я майбутніх поколінь українців.
Витонченість невловимого рукою майстра втілена в бронзі, як данина поваги тому, завдяки чому народ ідентифікує себе як єдина нація.
Розкішна перлина як єдине нагадування про жіночій чернечий ордені, який війни і диктатура чергових окупантів виганяли з української землі, але щоразу повертався на славу добра і миру до рідної домівки.
Витончена розкіш бароко з нальотом сивої давнини, яка виграла запеклий бій з часом, щоб нагадати про християнські цінності в XXI столітті.
Один в ряду багатьох, але по-своєму унікальний, адже в його зовнішності крок за кроком відбивалася індивідуальність його господарів протягом багатьох століть.
Молодий і старий як вдалий штрих актуальності життя в усі часи, без якого неможливо уявити той унікальний образ столиці Галичини, в якому є місце всім віковим групам, надіям і прагненням.
Святиня ордена, який до останнього боровся за своє існування на львівській землі, але так і не зміг встояти проти державної системи черговий країни-окупанта.
Цілий багатий світ розкоші мистецтва під аскетичною оболонкою, який століттями захищав місто, що дало йому притулок, як подяка і кара в споконвічній війні людських амбіцій.
Найстаріший католицький храм львівської громади, який за сім століть разом з містом збільшив свої простори, але так і не змінив первісної суті, надихаючи простотою своєї аскетичною краси.
Львівська сакральна пам’ять, яку так посилено намагалися стерти радянські окупанти для нейтралізації генетичної пам’яті українського народу, але так і не змогли перемогти голос крові предків.