Багате минуле за непоказним фасадом покинутим на потіху безжалісного часу, щоб одного разу воскреснути з небуття і розповісти свою дивовижну історію.
Чарівність скромного палладіанства, де немає нічого зайвого, а тільки тонкий смак, виваженість кожної деталі і вишуканість гармонійного малюнка.
Витончені товари для заможних панів і будь-який каприз за кошти розбещеного замовника в вишуканих інтер’єрах галантереї в самому серці столиці Харківської землі.
Шлях довжиною в століття від заступництва бога торгівлі до зберігача історії слобожанської православної віри, крізь терни радянського атеїзму та дві світові війни.
Харківська архітектура на сторожі комерційних інтересів одного з найбільших банків імперії, від якого залежало благополуччя і розвиток Східної України на зламі епох.
Бог комерції ось уже століття оберігає свій храм в самому центрі слобожанської столиці в надії повернуться туди, де вершилися долі і здійснюються мільйони угоди одним розчерком пера.
Одна з малих архітектурних перлин, якими так щедро облагодіяла історія місто на Лопані, щоб в їхніх долях простежити всю міську історію факт за фактом, вплітаючи їх в химерну канву української історії.
Найплідніший тандем комерції та просвітництва за фасадом витончених форм, який досі зберігає про себе пам’ять на пожовклих сторінках тут народжених.
Храм однієї ікони, незримий світло якої допомігло йому вистояти крізь століття тяжких випробувань і безбожних гонінь, щоб промінь віри не згас в серцях незломлених і допоміг їм дожити до світлого дня справжньої свободи.
Рання Візантія на українській землі застигла в витонченість малюнка цегляної кладки та плетінні віконних шропсов як життєстверджувальна пісня правонаступності часів через роки не підвладна людських пристрастей.
Вінець творіння магнатської родини, яка зробила чимало для свого міста і була розчавлена жадібним до чужого добра повсталим люмпеном.
Витонченість і практичність як кращий симбіоз людського творіння, що милує око і пестить душу, щоб пройти крізь усі перешкоди століть в ім’я своїх творця і мецената.
Комунікаційне серце Києва, яке ось уже друге століття б’ється в унісон з пульсом всього цивілізованого світу, не дивлячись на всі мінливості долі і потуги північного сусіда зупинити назавжди.
Там де сходяться всі українські дороги і життя вирує двадцять чотири години сім днів на тиждень, щоб жила і процвітала улюблена благодатна земля.
Серце Ізюмської єпархії, яке б’ється в унісон з ритмом міського життя вже не першу сотню років, то завмираючи здавлене безжальною рукою атеїстів, то прискоруючи біг на вільних просторах української землі.
Четвертий за рахунком хранитель святого лику, як останньої надії для тисяч вірян, що стікаються з найвіддаленіших куточків України попросити у Богородиці милості для себе і своїх близьких.
Колиска народження освіти в місті військових країни, в якій війна завжди вважалася гідним і хлібним заняттям, а наука виживала з останніх сил всупереч, а не за прихильністю царської влади.
Унікальний для цих місць пам’ятник соціального зодчества, який за свою вікову історію, не дивлячись на всі тяготи, не змінив своєму високому покликанню просвіщати і робити цей світ кращим через молоді покоління ізюмців.
Джерело цілющої вологи для душі і тіла, дароване небесами як вища милість до ізюмської сильної і вільної землі завжди готової відстоювати заповіді Божі проти будь-яких земних тиранів.
Куточок світу і спокою, який дав місцевим жителям гідно пройти крізь усі випробування сімдесятиріччя радянського безбожництва та із світлою душею вступити в третє тисячоліття.