Історія
Коли в далекій Франції Наполеоном Бонапартом (1769 – 1821) був обіцяний мільйони грант за винахід льонопрядильної машини, навряд чи хтось міг здогадатися, що наслідки цього кроку в другій половині XIX забезпечать десятки тисяч робочих місць по всій Європі і відкриття десятків вишуканих магазинів з торгівлі плодами їхньої праці на просторах Російської імперії.
І хоча грант за свій винахід Філіп Анрі Жирар (1775 — 1845) так і не отримав, а власні підприємницькі ініціативи не здобули багатства, але завдяки його технології прядіння льону заможні пани отримали можливість використовувати в побуті і одязі тканину найвищої якості. Звичайно ж розважливий і заповзятливий Харків не залишився осторонь від настільки привабливої перспективи, як отримання баришів від розпещеної публіки.
Вже в 1871 році в центрі найпрестижнішої торгової вулиці Харкова, де вели свій бізнес золотих справ майстри і теслярі вищої кваліфікації, на замовлення Покровського монастиря за проектом головного міського архітектора Олександра Дмитровича Ракова (1840 – ) була зведена двоповерхова будівля для здавання в найми. Її першими орендарями стали Регель і Дітріхсон, причому на першому поверсі була їхня лавка, а другий використовувався для проживання.
Досить скромне по обробці, та до того ж по поверхах розділена на торговельну і житлову зони споруда мало відповідала уявленням про торгівельне представництво, існуючого з 1833 року акціонерного товариства Жирардовських мануфактур Гілле і Дітріх. Для приведення у відповідність з витонченим смаком проект перебудови будівлі по Університетській 10 був замовлений іншому архітекторові – Володимиру Христофоровичу Немкіну (1857 – 1908). Саме завдяки його дбаннями в 1889 році в Харкові був відкритий один з філій прославленої фірми з оптовим складом з роздрібним магазином.
Однак, зовнішній вигляд салону-складу Жирардовської мануфактури не відповідав вишуканому вмісту (найтонші тканини, панчохи, білизна, столове, придане), що стало разюче кидатися в очі на початку ХХ століття, коли естетика і хороший смак стали еталоном світського суспільства. Тому в 1912-ому його перебудова була доручена Володимиру Миколайовичу Покровському (1864 – 1924), завдяки якому будинок отримав новий вигляд в стилі модерн.
Через рік в Харкові на Каплунівській з благословення архієпископа Арсенія Брянцева (1839 – 1914) був відкритий церковно-археологічний музей, головну експозицію якого становила вишле з ужитку церковне начиння як храмового так і домашнього призначення (один з останніх експонатів – посох Григорія Сковороди ).
Втручання Росії в Першу світову війну і крокуючий за нею збройний переворот 1917-ого привели до влади на Східній Україні шалений люмпен, який в лічені роки поставив хрест на будь-якій приватній ініціативі, відібравши під збройовими дулами все приватне майно «на користь молодої держави». Магазин Жирардовських мануфактур припинив своє існування, а в 1919-ому атеїстична пропаганда закрила і церковний музей.
У порожніх залах колишнього фешенебельного салону в самому серці слобожанської столиці в довоєнний період квартирували тимчасовці від торгівлі, а в 1950-х, переживши без особливих втрат Другу світову (сусідні будинки на місці сучасного Покровського скверу були зруйновані) віддали в розпорядження Харківського історичного музею, який існував тут до початку третього тисячоліття.
Падіння тоталітарного радянського режиму разом з його атеїстичної параноєю, повернуло колишній салон Гілле і Дітріха в церковному будинку колишнім власникам в 2004 році. Тоді ж в рамках святкування 350-річного ювілею міста тут було відкрито Церковно-історичний музей Харківської єпархії, який діє тут і донині.
Архітектура
Витончена цегляна потинькована двоповерхова з мансардою споруда в стилі модерн нині замикає північну частину червоної лінії забудови Університетської вулиці. Її асиметричний фасад візуально домінує над класикою прилеглого монастирського комплексу, а об’ємний малюнок створює неповторний архітектурний образ.
Ламана прикрашена гірляндами з перехопленням лінія фронтону, мансардне тричастинне вікно, пара маскаронів, витягнуті прямокутники віконних прорізів в простих лиштвах, багатий майоліковий рослинний декор і портал входу бокового ризаліту поруч із дугоподібно зігнутою лінією лобового карнизу на модильйонах, напівколонами іонічного ордеру другого ярусу, шлемоподібними люкарнами високої чотирисхилої покрівлі, рясно декорованим рослинним орнаментом фризом, порталом центрального входу, величезними віконними отворами і квітково-акантовим орнаментом міжповерхового простору основної частини гармонійно об’єднують в єдиний малюнок геометричні таблички міжярусного простору.
Причому завдяки поєднанню окремих елементів стилю модерн автору проекту вдалося досягти гармонійного архітектурного поєднання торгівельно-адміністративного з ненав’язливо-витонченим при досить скромних розмірах планованих площ.
Музей
Дике поле і його перші храми, унікальні фотографії святинь і їх священнослужителів, православне писання і шите сріблом вбрання (дар владики Никодима), рукописи і листування церковних діячів, архіви розстрільних справ НКВС на православних діячів, нагороди і начиння – в подіях і фактах застигла історія християнства на Слобожанській землі.
Особливий інтерес в експозиції Харківського церковно-історичному музеї займають металеві ікони, одне з перших видань Біблії і складні хрести XV-XVII століть. Але колекція продовжує поповнюватися, тому щороку тут з’являються все нові перлини церковної старовини.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харьков, ул. Університетська, 10.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харьковские прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З Харківської об’їзної по Сумській / Полтавському шляху до майдану Конституції, де розташовано колишній салон Жирардовських мануфактур.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (метро / автобус) до зупинки «Площа Конституції» в центр міста. Далі – один квартал на схід до Церковно-історичного музею.