Величний лебідь з гордо піднятою головою, який ось вже котре століття оберігає своїми незримими крилами красуню-Буковину у підніжжя величних Карпат.
Вінець творіння пізнього класицизму, як досконалість поєднання виважених деталей в унітарний архітектурний простір із упізнаними рисами, не дивлячись на стандартність основного планування для споруд такого типу.
Пам’ятка техничного прогресу який впевнено крокував українською землею, вдячно приймаючи своїх адептів всіх національностей та віросповідань, допоки чад божевільних імперських амбіцій Московії не зруйнував хиткий миропорядок, щоб поховати його ініціаторів під своїми руїнами.
Споруда, яка давно пережила свій час перетворившись на місцевий символ пам’яті про миролюбивий народ, який прийшов, щоб сіяти та орати на родючий українській землі, а волею московських окупантів розчинився у виру часу.
Велична споруда як уособлення високої місії на неї покладеної від моменту спорудження і до сьогодні, хоч і зі зміною спеціалізації від служіння богу комерції на просвітницьку місію, що рятує життя.
Одна з домінант наймальовничішої чернівецької площі, як символ цілої епохи економічного розквіту та благоденства закінченої вмить однім пострілом, що поклав початок смертоносній битві.
Один з багатьох, він по-своєму унікальний загадковістю своєї історії, в якій напівнатяків більше, ніж фактів, а імена і зовсім відсутні, що перетворює його в напівпримару адже історія – це і є персоналія архітектурна чи людська.
А сам півторастолітній красень не зважаючи на це і зараз, на зорі третього тисячоліття, виблискує променями впевненості стриманої гідності та лиску, чаруючи пересічних та гостей буковинської столиці.
Один з найрозкішніших закладів дозвілля буковинського краю за Австро-Угорщини, який не тільки зміг пронести свою високу місію крізь час, а й не втратив своє реноме, попри всі намагання людини розчинити його в сірій буденності пересічності.
Архітектурна вишуканість моменту, яку рука майстра змогла зловити та приборкати, щоб назавжди залишити для нащадків в кам’яних шатах одного об’єкту.
Довгоочікувана виплекана тисячами перлина сакрального зодчества, на яку громада великої Австро-Угорської імперії збирала по крихтах, щоби вірменське серце буковинської столиці не припинило своє биття.
Птах-фенікс, якому після десятиліть забуття вистачило сил відродився в колишньому вигляді, стряхнувши радянський морок з кінчиків пір’їв своїх незримих крил, щоб стати одним з символів нової генерації духовності та просвіти.
Величний плід кохання небесного покровителя торгівлі Гермесу та людської підприємницької ініціативи, який тривалий час вірою і правдою служив на благо українській землі, поки час і окупаційна влада не покинули його на призволяще.
Те, що лишилося від вітряного велетня, який помахом своїх крил десятиліттями захищав селище на південному березі Юшанли від нечистого, поки темні сили не спалили його, щоб менонітська душа нарешті покинула його на поталу бешкетнику-Часу.
Типовий менонітський приватний комплекс, якому, на відміну від сусідів, пощастило встояти в вирії московсько-радянської окупації та її імперських амбіцій, які назавжди поховали мільйони доль людських та архітектурних.
Позабута перлина на околиці села, яке колись було землею обітованою та раєм на землі, в душі якої ще жевріє маленький вогник надії на порятунок, але дедалі він все більш слабшає, щоб в недалекому майбутньому, можливо, згаснути назавжди.
Уособлення старовинних цінностей менонітської спільноти, де освіта і творення, як запорука щасливого майбутнього, духовно стояли на найвищій щаблі громадських пріоритетів, значно перевищуючи всі інші адміністративно духовні потреби.
Перший соціальний осередок збудований руками самих членів громади, який десятиліттями піклувався про молоде покоління, поки червона «влада народу» не поховала його майбутнє разом із долею менонітів її збудувавших.
Останній штрих для формування олександрівського менонітського осередку, як самостійної адміністративної одиниці в доказ превалювання духовного творення над його матеріальним втіленням на догоду просвіти та науки.
Храм, що пережив час, щоб повернути християнські цінності душам тих, кого сім десятиліть окупаційна московська влада намагалася відвернути з шляху милосердя і добра.