Історія
Центральний фасад тернопільського домініканського костелу
У рік 1749-ий від Різдва Христового між тернопільських валів згідно фунаційного акта Юзефа Потоцького (1673 -1751) був заснований домініканський монастир і костел з річним утримуванням у шість тисяч злотих та селом Стегниківцами (надходження коштів передбачалося доти, поки обитель давала дах не менше ніж дванадцяти ченцям).
Як вважають деякі історики, вибір місця розташування будівництва був не випадковий – згідно з міського опису від 1652 року на цьому самому місці розташовувалася православна Марійська церква. Сильно ушкоджена під час польсько-турецьких воєн XVII у середині наступного століття вона прийшла в повну ветхість.
Закінчення будівництва костелу за проектом німецького архітектора Августа Машинського (1731 – 1786), що почалося в Речі Посполитій, через тридцять років (1779) відбулося вже під скіпетром австрійської корони, та й новосілля в монастирських приміщеннях святкували зовсім не духовні брати, а адміністративно-державні структури (в тому числі міська каса, школа, військовий склад).
Балкон над центральним входом костелу
І хоча до 1820 року костел, переживши разом з Тернополем кілька змін підданства в перебігу перших двох десятиліть XIX століття, все ще рахувався домініканським, громада, що прийшла в занепад, вже не в змозі була його утримувати. Це стало приводом до передачі комплексу разом з монастирем і прилеглою територією ордену єзуїтів в оренду. Не останнє слово у вирішенні цього питання було сказано австрійською владою з урахуванням зобов’язання орендарів відкрити при монастирі шестикласну гімназію (діяла з 20 листопада 1820 року).
Монахи-єзуїти вважалися господарями комплексу без малого три чверті сторіччя з невеликою перервою в чотири роки, коли орден знаходився під забороною імператора Фердинанда I, костел ж при цьому вважався парафіяльним, поки в 1903 році домініканський орден знову не став повноправним власником цих храмових стін.
Келійний корпус
Братія, що повернулася в обитель, була сильно стурбована станом своєї твердині віри, яка стільки років перебувала поза господарського ока, і тому вже через п’ять після вступу в права власності проводить масштабну реконструкцію комплексу під керівництвом архітектора Садловського, в ході якої не тільки старі фрески заграли новими фарбами, а й з’явилися нові шедеври настінного розпису, були перекриті покрівлі храму і монастирських корпусів, встановлено новий орган, з’явилася каплиця Богородиці і малі вівтарі. Настільки величезний обсяг робіт було виконано всього за два роки і завершено в 1910 році.
А вже через чотири роки в Тернопіль прийшла Перша світова війна, яка, в втім, мало відбилася на житті домініканського костелу – пробіл який з лишком заповнила Друга світова, коли вже через два дні після входження в місто військ Радянського Союзу 19 вересня 1939 року в християнський оплот віри був випущений залп снарядів зі встановлених на площі (нині Соборній) гармат, в ході чого постраждали не тільки зовнішні стіни будівлі, але і були знищені безцінні фрески, а також церковне начиння і безцінні деталі інтер’єру розплавилися в наслідок виниклої пожежі. У всьому цьому хаосі при забороні під страхом смертної кари гасити пожежу вціліла лише захристія, яку надалі безсоромно зайняло НКВД, виставивши братію просто на вулицю.
Внутрішній інтер'єр домініканського костелу в Тернополі
Не дивлячись на проведену в 1942 – 1943 роках реставрацію (під час німецького господарювання на галицької землі в якості пропагандистського кроку була відкрита велика частина храмів), друга хвиля бойових дій у 1944 році довершила справу знищення перлини архітектури, коли семиденний штурм радянськими військами із застосуванням артилерії, стрілецької зброї та самозаймистих хімічних речовин не тільки повністю знищив загін оборонців, але і спалив дотла одну з кращих архітектурних тернопільських перлин.
В ході так званої післявоєнної “реставрації” 1953 року залишки унікального внутрішнього інтер’єру, які ще мали місце бути після всіх жахів Другої світової, зникли в поспішному прагненні скоріше передати приміщення в розпорядження торгово-промислових структур міста для використання під склади.
Не поліпшили ситуацію і відновні роботи першої половини 1970-х, що проводяться з метою пристосування приміщень Тернопільського домініканського костелу для потреб картинної галереї місцевого краєзнавчого музею, яка почала свою роботу в цих стінах у 1978 році.
Базиліка колишнього домініканського костелу в Тернополі
Лише з поверненням оплоту віри в руки греко-католицької церкви в 1989 році храм навпроти древніх замкових стін почав набувати колишної пишність як внутрішнього так і зовнішнього вигляду (в 1992 році проведена реставрація). Отже зараз відроджений вже кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії — знову, як і багато років тому, є однією з візитних карток міста. В колишні ж монастирські приміщеннях нині займає обласний державний архів.
Архітектура
Побудований в столі оборонного зодчества з тесаного каменю колишній Домініканський костел являє собою один з небагатьох збережених в Україні шедеврів пізнього бароко. Його виконаний в стилі тринавової базиліки обсяг довжиною в 45м з овальною середньою частиною увінчаний величезним куполом над напівциркульним склепінням на розпалубках, бічні ж нави перекриті напівциркульними і хрестовими склепіннями.
Статуя Діви Марії домініканського костелу в Тернополі
Головною ж архітектурною домінантою комплексу служать дві симетричні триярусні башти під високим з люкарнами багатозаламним шатровим завершенням, які оформлені в єдиному з центральним входом стилі: пілястри з капітелями композитного ордеру, рокайлеве оформлення віконних прорізів, сандрики, декоративні акротери, напівкруглі ніші, багатопрофільні карнизи, широкий аттик…
Раніше внутрішні інтер’єри храму були оформлені талановитими фресками значущих для домініканців подій і зображеннями Богородиці пензля львівських майстрів Станіслава Строїнського і Юзефа Хойницького, які нині замінили творіння руки Георгія Журавського.
Двоповерховий монастирський келійний корпус, що примикає до апсидної частини храму під двосхилим дахом, є прямокутною (35м х 40м) будовою з відкритим внутрішнім так званим “італійським” двориком. Особливістю його внутрішнього коридорного з хрестовими перекриттями планування є однобічне розташування кімнат.
Його головний фасад оформлений рокайлевимі гірляндами, спадаючими з двох колон, і вторячим їм орнаментом біля круглих віконець там, де колись була балюстрада з різьбленими скульптурами. Доповнює загальну гармонію глухий портик з пілястрами виконаний в стилі рококо.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Тернопіль, вул. Гетьмана Сагайдачного, 10.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) або Н02 (Львів – Тернопіль). По місту прямувати головною вулицею, що лише змінює свою назву Бережанська – Руська – Степана Бандери, до вул. Кардинала Йосипа Сліпого, на яку фасадом виходить колишній домініканський костел.
Громадським транспортом до з-д вокзалу Тернопіля, а потім пішки 10-15 хвилин по вул. В’ячеслава Чорновола через пішохідний бульвар ім. Шевченка до вул. Гетьмана Сагайдачного, де розташований собор Непорочного зачаття Діви Марії.