Історія
Туніцкій храм Різдва Богородиці
Прах часів, який поховав в своїй безодні чимало архітектурних шедеврів минулого разом з іменами творців, рідко залишав для нащадків такі крихкі свідчення їхнього виникнення і життя як документальні джерела. Війни, революції, переділ територій… мало сприяли надійному збереженню тонких пожовклих аркушів свідоцтв на право власності, дарчих або інвентаризаційних актів.
Ось і минуле церкви Різдва Богородиці в Туниках оповите туманом невідомості: ні імена засновника і творця, ні джерело фінансування будівництва, ні дата освячення досі не відомі. На сцену історії вона виходить лише разом з люстраційним описом Кременця в 1563 році.
А вже в другій половині XVI століття привілеєм польського короля Сигізмунда III (1566 – 1632) за храмом були закріплені земельні ділянки в гектар садибних (кладовище і город), п’ятдесят два гектари орних і два гектари хутірських земель, що давало достатній кошт для існування парафії.
Віддаленість від центру міста (Туніки – південні передмістя) і, як наслідок, католицького впливу цей храм у відмінності від церкви святого Миколая, що була перепідпорядкована ордену францисканців, або Хрестовоздвиженська, де правили реформатори, довше за всі залишався вірним православ’ю серед засилля уніатства — що засвідчено ще в акті про конфесійний розподілі місцевих церков від 18 лютого 1636 року.
Туніцкая церква Кременця
Унія прийшла в ці стіни в другій чверті XVIII століття (про що побічно свідчить найраніша збережена тут книга цієї релігійної течії) і проіснувала лише до 4 грудня 1795-го — вона однією з перших на Волинській землі (і першою в Кременці) повернула православний обряд після переходу під владу імперії двоголового орла.
Через тридцять років (1825) по поверненню в лоно православ’я церква Різдва Пресвятої Богородиці отримала приділ на честь святої Великомучениці Варвари, що стало можливим завдяки збільшенню парафіяльних доходів за рахунок зростання списку його майна за рахунок дарів вдячних жертводавців (хоча парафіяльний священик власного будинку не мав і мешкав в будові, яка переходила у спадок).
Наприкінці XIX сторіччя паства Туницького храму налічувала вже близько півтори тисячі парафіян з декількох прилеглих селищ (Туник, Красногірки, Корніїв, Глибоких Туник, Моргви, Княжина, Войтовщини), зробивши його одним з найбільших в окрузі.
От тільки ХХ сторіччя з його двома світовими війнами, неодноразовою зміною підданства і атеїстичною політикою радянської влади, що прийшла в 1939 році, принесли Волинській землі чимало бід і нещасть, у тому числі руйнування багатьох сакральних святинь. Не уникла цієї гіркої долі і церква Різдва Богородиці.
Північний фасад церкви Різдва Богородиці в Кременці
Відродження до неї прийшло лише з зорею нового третього тисячоліття, коли в самому серці Тунік на святому місці знову з’явилася маленька православна святиня, яка знов запалила лампадку віри і спокою в серцях вдячної пастви.
Архітектура
Спочатку в комплекс дерев’яного з пофарбованими олійною фарбою всередині і зовні стінами на кам’яному фундаменті храму Різдва Богородиці, що отримав в XIX столітті металеву покрівлю і новий іконостас (1878), входили також дерев’яна на кам’яному ж фундаменті дзвіниця під гонтовим дахом і кам’яна під черепицею каплиця біля Вишневецької розвилки.
Нинішня ж Туницька церква — невеликий (30м х 15м) одноярусний хрестоподібний в плані храм орієнтований з захід на схід з величезним куполом над підвищенним об’ємом средохрестя. Його напівкругла апсида під напівциркульними склепіннями з вузькими вікнами витягнутих арок, три декоративні главки та круглі віконця вітражного скла невисокого світового барабана – ось практично і всі архітектурні прикраси, що підкреслюють її скромну красу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Кременець, пров. Туницький, 16.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Величний Кременець
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е40 (М06) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий). Далі прямувати через Кременець вздовж центральної вулиці Вишневецької до Княжої, до якої примикає Туницький провулок із церквою Різдва Богородиці.
Громадським транспортом з Тернополя / Дубно до повороту на Туніки, а потім пішим ходом уздовж вул. Княжій до храму.