Історія

Покровський храм. Одна з давніх архітектурних реліквій Бучача. Спочатку дерев’яний оплот віри біля Чортківської брами час і війни у середині XVIII століття привели в поганий стан, який мало відповідав високому статусу оплоту християнства. Але справа по перетворенню святині в камені зрушила з мертвої точки лише із залученням до вирішення проблеми власника цієї землі Миколи Василя Потоцького (1706 – 1782).

Так в рік 1755 від Різдва Христового (за версією інших дослідників 1764) поруч із стародавнім дерев’яним виблискуючи новими позолоченими банями кам’яний оплот віри відчинив свої двері, побудований за проектом І. Шільцера (хоча існує теорія початку будівництва під керівництвом міського архітектора Бернарда Меретина).

А вже через два десятиліття на церкву Покрови Пресвятої Богородиці вдарило перше випробування – 15 квітня 1773 року все східне передмістя Бучача охопила руйнівна пожежа, що поглинула без малого сто тридцять будинків. Залишила вона свої відмітини і на стінах релігійного центру Покровської громади, не дивлячись на кам’яну огорожу і липовий цвіт по периметру.

Потім будуть влучення блискавки, що пошкодило купольне завершення і вщент знищило обрамлення центрального вівтаря (1815), чергова пожежа, що залишила лише кам’яні стіни, (1865) і Перша світова, коли російські війська, що захопили місто в 1914 році влаштували всепоглинаючу пожежу, яка знищила не лише старий центр, а й передмістя. Храм у вигину Стрипи не уник загальної долі – вигорів практично повністю.

Відновлений в міжвоєнний період ХХ століття під прапором Польської республіки Покровський костел став свідком жорстокості і безумства радянської влади, що окупувала Бучач в 1939-му: спочатку українських місцевих жителів вагонами вивозили в Казахстан (1940), а потім у його нижніх приміщеннях знайшли свій останній спочинок 148 закатованих жертв НКВС (1941).

Однак ще десятиліття після закінчення Другої світової храм, що вже став частиною динамічно зростаючого міста залишався чинним, і лише в 1956 році в рамках боротьби з релігійними віруваннями його було закрито з тим щоб перетворитися на три десятиліття в складські приміщення райспоживтовариства. При цьому дзвони біли зняті, а приміщення нижнього храму засипані землею.

Лише з ослабленням атеїстичної політики Радянського Союзу у другій половині 1980-х в стінах храму зажеврівся вогник греко-католицької віри. Пройшовши шлях крізь терні до зірок покровська громада у 1989 році оплакала і гідно поховала безвинних жертв, знайдених при розкопках в підвалах своєї святині, а ще через кілька років відновила її, з тим щоб і в новому тисячолітті не залишати своїми турботами (у 2010-х років після реконструкції храм увінчали куполи та фрески).

Архітектура

Невеликий (10м х 17м) однобанний трьохчастний (неф, апсида, притвор) периметр Бучацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що нині розташований в східній частині старої забудови міста на березі Стрипи, являє собою характерну для західної України хрестоподібний споруду в стилі пізнього бароко (раніше її оточував кам’яний паркан і липові алеї).

Особливостями зовнішнього оздоблення храму служать закруглені кути об’ємів, карнизи великого виносу, розбивка на дзеркала і масивні аттики розписані релігійними зображеннями. При цьому над рівновисотними обсягами домінує зімкнута покрівля купола з невеликим ліхтарем на високому глухому циліндричному барабані.

Внутрішнє оздоблення, яке покоїться під хрестовими склепіннями притвору і подовженої гранованою апсиди з’єднаних з нефом напівциркульними подовженими арками, підкреслено раскреповкою пілястр тосканського ордеру і антаблемента, а також ненав’язливий ліпний візерунок віконних і арочних отворів. Домінантою ж його служать три вівтаря (центральний – Богородиці та бічні – вознесіння Богородиці і святого Миколая) під захистом стародавніх різьблених скульптур руки Йогана Пінзеля.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Бучач, вул. Галицька, 23.

Посилання

• Геральдика. Герб Потоцьких Пилява

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Р25 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ), а потім – уздовж головної вулиці Генерала Шухевича – Галицька – Степана Бандери або Підгорецької до храму Покрова.

Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 5 – 10 хвилин по вул. Галицькій до Покровського костелу.