Історія

Пік торгово-економічного розквіту земель Галичини і Буача, як її великого південно-східного центру під прапором Австро-Угорської імперії у власності своїх багатовікових покровителів з родини Потоцьких, що припав на кінець ХIX – початок ХХ століть, породив не тільки сплеск суспільно-культурного життя (відкриття нових шкіл і гімназій, створення філії товариства «Просвіта», постановка спектаклів на сцені нового будинку громадських зборів), але і значно підвищив рівень добробуту його жителів.

Остання обставина в сукупності з нестримною фантазією творців подарували місту на березі Стрипи чимало унікальних шедеврів архітектури, які за своєю химерністю могли б змагатися з кращими представників європейського зодчества. Так в 1897 році народився на світ будинок по нинішній вулиці Шкільній більше відомий в народі як Червоний.

Однак, недовго господарям довелося пишається дивом свого нового придбання – 28 липня 1914 загуркотіла Перша світова війна. А вже через два тижні Бучач захопили російські війська, які розмістили тут штаб 7-ої армії, вздовж річки пройшла лінія розмежування, а колишню віллу пристосували під потреби шпиталю для поранених. Так почалося служіння розкішного будинку в самому серці древньої галицької перлини на благо суспільства.

У період між двох світових воєн ХХ століття яскравого представника модерну у підніжжя замкової гори довелося освоїться з не зовсім відповідною роллю оплоту закону і порядку відведеною йому польської владою, яка повернулася в ці землі після півторастолітнього австрійського панування – в стінах будівлі розмістилася окружна поліцейська ділянка. Тоді ж в Бучачі нестримної силою енергії талановитого музичного педагога Софії Іванівни Ілевіч були відкриті перші музичні класи, що стали прабатьками майбутньої школи.

Післявоєнні роки (1950-60-е) і нова правителька Галичини – Країна Рад – знайшла нове застосування колишній віллі, переобладнавши її приміщення під потреби адміністративних служб міста. Тим часом міська музична школа, що почала своє офіційне літочислення з липня 1963 року, тулилася під дахом будинку з мансардою під №1 по вулиці Шкільній.

І лише в 1970 році, знайшовши гармонійне поєднання вишуканого зовнішнього вигляду і багатого внутрішнього змісту, музична школа Бучача переселилася в стіни вілли з вежею під різнобарвною черепицею, де вона знаходиться і понині, пройшовши важкий шлях становлення від провінційної школи до потужної кузні місцевих талантів.

Так нині притулок муз на березі Стрипи завдяки високому рівню і захопленості педагогічного складу є не тільки творчо-просвітницьким центром округи, а й колискою музичних талантів – гідних продовжувачів справи своїх попередників: хор-лауреат I премії обласного конкурсу хорових колективів 2004 року, ансамблі народних інструментів, скрипки та камерної музики гідно підтримують славу своєї школи.

Архітектура

Асиметричний орієнтований з півночі на південь (присутне невелике відхилення) периметр Бучацької музичної школи довжиною 35м в стилі еклектики своїм центральним фасадом виходить у бік річки Стрипи, русло якої в цьому місці здійснює круту петлю. Рукою вмілого майстра, що з’єднав три разнооб’емних прямокутних периметра з круглою баштою в північно-західному куті, двоповерхова будівля в центрі старого міста отримала унікальний вигляд, який вигідно відрізняє його від сусідів.

Гармонійний ансамбль оформлення зовнішнього периметра, де перший ярус виконаний з темно-червоного пісковика, яким рясніють оточують місто гори, а другий – складний з обпаленої червоної цегли (причому ризаліт центрального входу з бароковим аттиком і балконом візуально підкреслений відкритою кладкою на тлі ошареного контуру).

Оформлення коробових і цибулинних перекриттів здвоєних і одинарних віконних ніш з гротескно вираженим замковим каменем вторять русту кутових лопаток при поздовжньому членуванні французьким рустом площині другого ярусу і лобовому карнизі складного контуру, відтінених кованим ажуром напівкруглого південного балкона і декорових елементів стін.

Але головною архітектурною домінантою служить, звичайно ж, північно-західна двох’ярусна кругла в плані (діаметр три метри) вежа-флігель з червоного тесаного каменю під високим конічним дахом покритим різнобарвною керамічною черепицею у формі луски. Його асиметрично розташовані високі арки віконних прорізів і нині порожня ніша – ось і всі її прикраси, які лише підкреслюють акцент спрямованого вгору обсягу.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Бучач, вул. Т. Шевченка, 9.

Тел.: (03544) 2-21-39.

Посилання

• Геральдика. Герб Потоцьких Пилява

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Р25 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ), а потім уздовж головної вулиці Генерала Шухевича – Галицька – Степана Бандери до вул. А. Міцкевича, до якої примикає вул. Т. Шевченка з музичною школою по ліворуч.

Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 20 хвилин по вул. Галицької до повороту в районі Ратуші на вул. Міцкевича, уздовж якої прямувати до вул. Шевченка, де знаходиться вілла з вежею.