Історія
Спочатку XVII століття, коли фортеці на вершині Замкової гори залишалося жити лічені десятиліття, біля її підніжжя з’явиться нова твердиня, яка захищатиме Теребовлянського землі ще й на духовному рівні. А почалася її історія із запрошення в 1617 році міського старости Петра Ожги (-1623) ордена Босих кармелітів для заснування монастиря на довірених йому землях.
В якості тимчасового притулку братії на березі річки Гнізної поруч із церквою святого Миколая невдовзі (1624 рік) завдяки фінансовій підтримці місцевих жителів (у пожертви входили село Боречевка, броварня, прибутковий будинок, крамниця) зросли дерев’яні споруди монастиря: келійний корпус з господарськими приміщеннями і невеликий костел.
Однак дерев’яні, хоч і нові міцно збиті, стіни мало могли протистояти руйнуючим все на своєму шляху татарським набігам, яким піддавалися Галицькі землі із завидною регулярністю. Тому задля підвищення обороноздатності одного з ключових східних вузлів міської фортифікаційної системи, яким була обитель, в 1635 році на кошти Адама Комаровського було розпочато будівництво кам’яного оплоту віри.
Через чотири роки на лівому березі швидкої річки Гнізної у всій величі аскетичної краси постав костел Успіння Пресвятої Діви Марії з двоповерховим монастирським корпусом за кам’яною стіною з чотирма кутовими баштами, створивши ще один самостійний вузол Теребовлянської оборони.
Фортифікаційні приготування в бурхливому XVII сторіччі не стали зайвими, адже до постійних набігів татар додалися і новий виток польсько-турецьких воєн, в ході яких землі Галичини першими приймали на себе удар ворога (комплекс сильно постраждав під час компаній 1672, 1675, 1685, 1687 років, позбувшись крім іншого верхніх ярусів веж костелу).
Вийшовши хоч і з втратами, але переможцем з затяжного періоду війн Річ Посполита на початку XVIII століття переживає новий сплеск свого розвитку, коли знову з’являються кошти на відновлення пошкоджених в ході бойових дій християнських твердинь щоб втілити і зміцнити віру як одну з фундаментальних складових держави. На монастир кармелітів Теребовлі благодать зійшла у вигляді милості власника міста Стефана Потоцького (1652 – 1727), стараннями якого йому було повернуто гідний високого звання вигляд.
Проте сувора аскетичність вигляду католицького оплоту віри не надто гармоніювала з новими віяннями в храмовій архітектурі середини XVIII століття, коли питання оборони відійшов на другий план, поступившись місцем естетичної краси. У зв’язку з цим була розпочата капітальна перебудова костелу Успіння Діви Марії, в ході якої зовнішній фасад придбав барокові риси, а внутрішній інтер’єр був розписаний придворним художником польського короля Августа III Саксонця Йосипом Майєром на кошти, пожертвувані шляхетською сім’єю Дульських.
Освячено ж оновлений величний храм був в 1781 році, що забезпечило йому за погодженням з монастирською братією статус парафіяльного в 1810-му після всепоглинаючої пожежі, що забрала у своєму полум’я дерев’яний оплот віри церковного округу.
Незважаючи на скорочення фінансування католицьких монастирів під час правління на галицьких землях Австро-Угорщини (друга половина XIX століття), теребовлянський костел підтримувався в доволі доброму стані: так були проведені реставраційні роботи всередині приміщення храму, споруджена нова дзвіниця над центральним входом комплексу. Завершення своє кропітка робота знайшла на початку нового ХХ століття, коли в 1910 року були відновлені південна частина оборонної стіни і південно-східна вежа зовнішнього периметра.
Перша світова війна 1914 – 1918 років внесла свої корективи в життя обителі босих кармелітів: частина приміщень монастиря була переобладнана під шпитальні потреби російської армії, війська якої окупували галицькі землі.
Високе звання парафіяльного храму костел Успіння Пречистої Діви Марії носив аж до 1927 року, коли для цих потреб була побудована нова Петропавлівська церква, а три роки після цієї події в стародавньому оплоті віри були розпочаті повномасштабні реставраційні роботи.
Плани повномасштабного відтворення колишньої величі барокової перлини біля підніжжя Замкової гори Теребовлі зазнали фіаско після початку Другої світової вони, яка ступила на цю землю в 1939 році разом з чоботом російського солдата, адже в країні рад домінувала антирелігійна політика, що призвело до ущемлення прав об’єднань вірян. Хоча монастирська братія кармелітів все ще існувала в цих стінах до 1945 року, коли храмовий комплекс остаточно закрили.
Порожні приміщення в самому центрі міста нова влада пристосувала частиною під виробничі приміщення підприємства з виготовлення майолікових виробів, частиною під складські приміщення історичного музею, які перебувай тут аж до сильної пожежі 1987 року.
Відновлювати оплот християнства довелося вже української православної автокефальної церкви, якій дістався комплекс колишнього кармелітського монастиря в 1990 році. У лічені роки його привели в порядок з тим, щоб на зорі нового третього тисячоліття він постав у всій своїй красі стародавнього зодчества в обрамленні досягнень нового часу. Сам храм був переосвячен на честь святого Володимира.
Архітектура
Побудований їх пісковику та цегли комплекс колишньої обителі босих братів Пресвятої Діви Марії являє собою квадратний периметр, обнесений кам’яною стіною з чотирма кутовими баштами, в центрі якого домінує храм з прибудованим до нього келійним корпусом, утворюючим г-подібний контур.
Церков святого Володимира, згідно з канонами давньоримського храмового зодчества, являє собою тринавову чотиристовпну базиліку з подовженим п’ятигранним пресвітерієм. Ее центральний фасад раніше був прикрашений двома вежами, потім після модернізації перебудований у вигляді двох едікул і люнет, а нині знову повернув свій первісний вигляд хоча вежі і не повернули всій своїй первісній висоти.
З первинного його ренесансного декору збереглися тесані профільовані лиштви арок бічних вікон із замковими каменями-маскартонами та ажурне оформлення ніш центрального фасаду. Розбивка ж на дзеркала за допомогою пілястр – досягнення більш пізньої перебудови.
Внутрішній інтер’єр з ліпним завершенням капітелей композитного ордеру під високим антаблементом, дзеркалами-картушами плафона нартекса та об’ємним фресковим розписом – плід праць майстрів другої половини XVIII століття.
Аскетичний двоповерховий келійний корпус під хрестовими склепіннями відрізняє коридорне планування приміщень з одностороннім розміщенням кімнат при повній відсутності декорових надмірностей.
Оборонний периметр складається з кам’яної фортечної стіни з бійницями, складених з цегли двоярусних п’ятикутних (на кожній грані по одній бійниці) кутових веж під високим шатровим дахом, що спочиває на склепінчастому перекритті, і чотирьохпілонної дзвіниці над центральним входом.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Теребовля, вул. Тараса Шевченка, 3.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), яка через Теребовлю проходить по вул. Князя Василька. На роз’їзді повернути на вул. Шевченка, де розташований колишній кармелітський монастир.
Громадським транспортом до вокзалів Теребовлі, а потім 10-15 хвилин вздовж вулиць Князя Василька, а потім Шевченко до колишнього комплексу босих братів Пресвятої Діви Марії.