Історія
Тонка хитка грань між реальністю і мрією танучі в жаркому літньому сонці українських просторів серед безкрайніх зелених полів цукрових буряків, та яскраві паничі біля кожної хати переплетені з тонким розписаним візерунком віконних лиштв, що не і зрозумієш де закінчується творіння рук людських і вступає в свої права природа – це чи не той благодатний грунт для творчого таланту, котрий дозволяє розгорнуться йому у всій красі. Тим більше якщо все це оточує вразливу душу з народження.
Казимиру Севериновичу Малевичу (1878 – 1935) не було й одинадцяти, коли його батька, інженера цукрового виробництва за професією, в якості керуючого місцевим заводом в 1890-ому залучила знаменита цукрозаводська фірма «Харитоненко і син» для роботи в загубленій в глибинці слобожанської землі Пархомівці.
На той час підприємство вже не тільки щасливо діяло не одне десятиліття, а й встигло обзавестися власною інфраструктурою, що включала медичний пункт, гуртожиткок для робітників і будинок керуючого. В останньому, розташованому між будівлею контори цукрового заводу і резиденцією його господаря, і влаштувалася багатодітна сім’я Малевичів. Нарешті їх старший син і надія Казимир зміг отримувати базову освіту в Пархомівському п’ятикласному сільськогосподарському училищі (до цього були лише уривчасте домашня освіта під наглядом різних приватних педагогів у зв’язку з частою зміною місця проживання).
Тандем тривалого періоду налагодженого побуту у вічному поспіху кочового життя і навколишня краса самобутньої української культури в самому розквіт періоду дорослішання покликали з глибин юнацької душі те, що було визначено природою – любов до прекрасного відбитого фарбою на полотні. Саме тоді майбутня легенда супрематизму та кубофутуризму вперше взяв у руки пензель, щоб по його особистих спогадів намалювати на свіжовибілених стінах яскравого червоного півня.
Художні нахили сина і його безсумнівний талант поставили хрест на мріях Северина Антоновича (1845 – 1902) про спадкоємність сімейної професії інженерів цукрового виробництва – Казимир випросив дозвіл на вступ до Київської художної школи в 1895-му, де провчиться рік до переїзду Малевичів до Курська. Але пархомівський слід буде супроводжувати його, як перше кохання, всю творче життя, про що художник, приділивши чимало теплих слів, згадає в своїх мемуарах.
Через багато-багато років, коли українська земля переживе дві світові війни, і буде анексована червоними радами в харківській Пархомівці з’явиться той, хто поверне їй сина в створеним ним полотнах на малу батьківщину – в 1945-ому в місцеву школу влаштується працювати вчителем історії Афанасій Федорович Луньов (1919 – 2004). Безжурний ентузіаст і палкий шанувальник живопису він по крихтах почне під егідою спочатку шкільного гуртка «Юний історик», а потім історико-мистецтвознавчого клубу «Веселка» збирати колекцію історичних раритетів і художніх творів будь-яких періодів.
І починання, яке було започатковано ентузіастом-аматором, через десятиліття перетворилося на найбагатший сільський музей країни, де зберігалися і зберігаються безцінні твори живопису, іконопису, декоративно-прикладного мистецтва, релігії і краєзнавства. І, звичайно ж, особливе місце в пархомівській колекції посіло полотно того, хто в тому числі прославив її своїм ім’ям – «Супрематизм-65». Так іскра таланту засновника нової течії в мистецтві через десятиліття повернулася в село, котре поклало йому до рук пензля.
Історична ж будівля, де пройшли роки юності Казимира Малевича, весь цей час буде продовжувати служити притулком службовцям цукрового заводу, поки на зорі нового третього тисячоліття її не віддадуть в приватні руки, а перший поверх не пристосують під комерцію. Такий стан справ через брак архівних документів зберігається і донині, і надії на визнання історико-культурного значення будинку Малевича в Пархомівці покищо немає.
Архітектура
Двоповерховий витягнутий в периметрі з прибудовою в західній частині (55м х 12м) будинок керуючого цукрового заводу в Пархомівці являє собою рідкісного для цих місць представника техніки фахверк відтіненої етномотивами з ризалітами в центральній частині під двосхилим дахом розташованого в східній частині головної вулиці села.
Основні декоративні елементи, які виділяють будівлю з числа інших побратимів, виконані в техніці різьби по дереву: трикутний фронтон ризалітів та бічних крил, лиштви спарених віконних прорізів, кронштейни, що підтримують покрівлю великого виносу, аттиковий ярус, бічний ганок, портал центрального входу і навіс над ним. З інших (крім фахверкових) елементів варто відзначити кутові лопатки ризалітів, квадратну форму віконних прорізів другого поверху основного периметру і виступаючі кронштейни міжярусного карнизу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., с. Пархомівка, вул. Іванова.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) / Т1702 (Губарівка – Козіївка – Краснокутськ – Колонтаєв) до Краснокутська, потім повернути в напрямку Пархомівки (на захід). У селі прямувати головною до розвилки біля парку, де знаходиться колишній будинок родини Малевичів.
Громадським транспортом з Харкова (автовокзал №2) до Краснокутська, а потім попутним – до центральної частини Пархомівки (палацового комплексу), де розташований колишній будинок керуючого цукровим заводом Харитоненко.