Історія
Палац в РокитномуЗа непідвладне жодній з суміжних держав (Річ Посполита, Московія, Кримське ханство) Дике поле, де століттями гуляли по безкрайніх просторах лише вільні вітри, в кінці XVII століття вибухнула справжня битва між двома останніми. Для зміцнення своїх позицій на південних рубежах російський цар Петро I (1672 – 1725) видає указ про спорудження слобожанської фортечної лінії оборони.
Отриманий захист від набігів татар став головним наслідком прийнятого рішення і причиною швидкого заселення краю тими, кого покликав голос предків – українців з сусідніх регіонів, яких багато століть перед сим витіснила з рідної землі татаро-монгольська навала. Так в лічені десятиліття тут з’являються десятки великих і малих селищ, одним з яких було Рокитне на березі річки Мжі.
Господарський корпус садиби в РокитномуІсторія пов’язує його появу з ім’ям полковника Харківського та Ізюмського слобідських козацьких полків Григорієм Єрофійовичем Донець-Захаржевським ( – 1693), хоча з урахуванням його чернечого постригу в 1690-ому і непрямою вказівкою на 1699-й як дату заснування слободи, ймовірніше виглядає версія заснування його сином і повним правонаступником чину і майна Федіром Григоровичем ( – 1706). Перша ж офіційна документальна згадка маєтку в контексті церковного літопису відноситься до 1712 року.
Після смерті останнього Рокитне переходить у володіння його удови Пелагеї та їхнього синова Івана, який успадкував також чин батька. Та тільки в 1716 році Донець-Захаржевські зважаючи на обмежені потреб першої і постійні відрядження по службі другого вирішують позбутися частини величезних отриманих ще від діда слобожанських земельних наділів, продавши село на Мже Липецькому сотнику Харківського полку Івану Філіповичу Черняку (- 1749) (запис про відведення у власність полковою канцелярією від 1 грудня того ж року).
Північне крилоШлюб між удовою Івана – Пелагією Степанівною – та його товаришем, підполковником Харківського слобідського полку, Матвієм Прокоповичем Куликовським (1711 -), що втратив дружину, став передвісником чудесного перетворення загубленого в глибинці Слобожанщини селища на розкішну садибу, яку сімейна пара вибирала в якості своєї постійної резиденції.
Їхній син, Михайло Куликовський (1756 — 1832), став справжнім творцем Рокитного, де його волею був зведений цілий комплекс споруд, котрий в тому числі включав витончений одноповерховий (серед місцевих існувала легенда про наявність другого поверху) палац, триповерховий флігель простої архітектури, господарський корпус, великі стайні, оранжерея в оточенні витонченого ландшафтного парку з затишними доріжками, що збігали по досить крутому схилу до річки Мокра Рокитна (нині мережа ставків). А останнім штрихом до композиційного завершення ансамблю стала велична церква-ротонда Архангела Михайла 1805 року споруди.
Садибний парк КуликовськихКінець земного шляху Михайла Матвійовича став справжнім випробуванням для його дітища, на довгі роки списавши його з господарських рахунків: спочатку дочки-спадкоємиці (Софія Хлопова та Олена Перекрестова-Осипова) відразу після смерті батька проміняють садибу в Рокитному Олександру Никоновичу Андрєєву, який незабаром помер бездітним.
Боротьба між непрямими спадкоємцями, інтриги і махінації, серед яких в справі навіть фігурував підроблений заповіт, приведуть Рокитнянську садибу як виморочну в царську скарбницю з передачею Міністерству Землеробства близько 1877 року. Тоді-то і починається один з найсумніших періодів в її долі – велика частина споруд розбирається на будівельний матеріал (в тому числі флігель, оранжерея, стайня, частина підземних ходів, мереживна огорожа), а чудовий парк віданний волі природи втрачає свої унікальні контури.
Центральний фасад палацу в РокитномуСам палац Куликовських уцілів лише завдяки наполегливості та активній громадській позиції місцевого поміщика штаб-ротмістра П.І. Паліцина, щоб за короткий проміжок часу прийняти в своїх стінах військову канцелярію, дачу Харківського інституту, дитячу колонію, поки на початку ХХ століття стараннями генерала Заруднього тут не була заснована садівнича школа, яка налічувала до чотирьох десятків учнів в епоху свого розквіту і роботала в тісній співпраці з місцевим лісництвом.
Комуністи, які прийшли до влади на хвилі кривавого терору після повстання 1917-ого, довгий час не могли визначитися з роллю Рокитнянського маєтку в новому суспільстві. Тут побували різні управлінсько-господарські організації, доки ради таки не накликали на українську землю нову біду – смерть, кров і сльози Другої світової війни, примаривши себе вершителями долі Європи підписанням 24 серпня 1939 року пакту Ріббентропа-Молотова.
Вхід в підземелля садиби КуликовськихОднак відразу ж після закінчення бойових дій на Харківщині комуністична країна з оглядкою на величезні військові втрати аграрних кадрів, яких першими відправила під вогонь противника, згадала про давнє призначення палацу як храму знань, організувавши в залишках комплексу школу механізаторів (1943 рік). Згодом вона перетворилася на сільськогосподарське професійно-технічне училище, переживши масштабну реконструкцію 1950-х, в ході якої над магнатською резиденцією з’явився другий поверх.
Після здобуття Україною незалежності СПТУ буде перетворено на Рокитнянський професійний аграрний ліцей з філією в місті Мерефа, в якості якого він діє і донині, хоча під його пануванням як палацу в статусі пам’ятки архітектури державного значення, так і прилеглому парку приділяється значно менше уваги, ніж належало б.
Архітектура
Центральний фасад господарського корпусуЗ колишнього великого комплексу садиби в Рокитному до сьогодні збереглися лише двоповерховий палац в південно-східній частині комплексу, розташована поруч з ним двоповерхова господарська будівля, храм Архангела Михайла та один з входів в підземелля, яке раніше славилося розгалуженою системою ходів, в обрамлені залишків колись розкішного парк.
Цегляний потинькований н-подібний периметр садибного будинку Куликовських поставленого на дуже низький цоколь, що надає йому затишний характер, відрізняють два канельованих шестиколонних портика доричного ордеру обох фасадів центральної частини, французький руст кутових лопаток бічних крил, одинарні та здвоєні пілястри доричного ордеру ризалітів, міжярусний та лобовий профільовані карнизи великого виносу, масивні лиштви першого і сандрики (через один) другого рівня прямокутних віконних прорізів, тригліфи фриза під вінчають карнизом, які підкреслюють класичний витриманий стиль його декорового оформлення.
Бічне крило садибного будинкуНевимушений двоповерховий цегляний господарський корпус підкреслюють ризаліти декоровані на першому ярусі французьким рустом і завершенням у вигляді сложнопрофільного фронтону, широкі віконні лиштви (на першому поверсі із замковим каменем), прямокутний малюнкок підвіконного простору другого ярусу, кутові пілястри з французьким рустом на першому і фільонками на другому поверхах; причому кожен з цих елементів виконаний в техніці фігурної цегляної кладки.
Вхід до підземелля є невеликою квадратною в плані спорудою зі східчастими контрфорсами ризаліту входу і розташованим в цокольному рівні ризалітом вентиляційного отвору по північно-східномуо фасаду. Вінчають його чотири кутових (колись двоярусні) тумби-надбудови.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., с. Рокитне, вул. Пролетарська, 2.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М29 (Е105) (Харків – Сімферополь) до Рокитного, а далі головною до центру села (орієнтир – церква св. Михайла).
Громадським транспортом з Харкова (автовокзал ДП «Холодна гора») до центру Рокитного, де розташована садиба Куликовських.