Історія
Його історію на літописних сторінках почала писати невтомна енергія і незламна цілеспрямованість тієї ж людини, завдяки якій Харків став самим собою з появою на його просторах знаменитого університету – хоча і ця подія і не вважається офіційною датою заснування Історичного музею, але поклав початок колекції Василь Назарович Каразін (1773 – 1842) придбанням для потреб новоствореного слобожанського світоча знань в 1804 році колекції естампів Фрідріха фон Аделунга (1768 – 1843) в кількості 2477 штук за п’ять тисяч рублів.
Ця колекція, що складалася в тому числі з 1297 чудових гравюр і 59 акварелей італійських, німецьких, фламандських, голландських, французьких, англійських граверів XVI – XVIII століття, була придбана за згодою експертної комісії у складі археолога Келера, зберігача імператорського кабінету естампів Прокоф’єва та любителя мистецтв Цисиена (стала частиною експозиції в 1877-ому після передачі з університетської бібліотеки).
Офіційною ж датою заснування вважається 1835 рік, коли в тексті нового університетського статуту з’явилася згадка музею образотворчих мистецтв з утриманням в дві тисячі рублів на рік. І хоча за документами з Московської академії мистецтв повинні були надходити для його колекції зліпки з мистецьких творів давнини, але в реальності здебільшого вони доїжджали до слобожанської столиці в значно пошкодженому вигляді, а велика частина експонатів була розкидана по кафедрам та кабінетах ВНЗ.
У такій жалюгідній ситуації як завжди порятунком стала приватна ініціатива, коли з Флоренції в 1858 році від випускника харківського вишу, Івана Єгоровича Бецкого (1818 – 1890), прибули перші дві партії (170 і 373 екземплярів) оригінальних масляних картин майстрів XVI -XVII століть для малювального класу його альма-матер, з ліквідацією якого вони зайняли своє місце в картинній галереї музею, а сам дарувальник за свою працю був удостоюваний звання почесного професора.
Потім буде духовний заповіт Аркадія Миколайовича Алфьорова (1814 – 1872), за яким харківська університетська колекція поповниться 50 картинами олійними фарбами, 421 акварелями та малюнками, 64 художніми виданнями, 100 книгами, 3000 гравюрами, офортами і рідкісними літографіями, що разом із наявними, різними пожертвами і придбаннями стало запорукою майбутнього багатого зібрання старого європейського живопису різних шкіл, підкріпленою великою спеціальною бібліотекою.
Другий етап створення майбутнього харківського історичного музею почався з клопотання Григорія Петровича Данилевського (1829 – 1890) до міністра двору графа Іларіона Івановича Воронцову-Дашкова (1837 – 1916) про поповнення його колекції творами мистецтва з Ермітажу. На вимогу столичної влади, багатомісячного листування, засідань міської думи, створення комісії, згоди університету на передачу частини своїх фондів для експозиції, проекту статуту був організований перші в імперії міської харківський художньо-промисловий музей з розміщенням на другому поверсі Сергієва ряду і двотисячним річним утриманням з міської скарбниці. Його відкриття відбулося 14 грудня 1886 року.
Спочатку експозицію міського зберігача артефактів можна було умовно розділити на три великих відділи – художній (зібрання картин, акварелей, гравюр, скульптури), художньо-промисловий (зразків художньої творчості в контексті ремесел та промисловості, етнографії) та історико-художній, що складається в основному з окремих предметів, що не належать двом першим категоріям.
Третьою складовою майбутнього історичного став пробуджений на початку ХХ століття інтерес до багатої історії рідного краю, головними осередком якого виявився все той же університет зі створеним в 1904-ому після археологічного з’їзду двома роками раніше з ініціативи його історико-філологічного товариства етнографічного музею археологічних пам’яток у вигляді курганних старожитностей, літератури, поезії і традицій Харківської губернії.
Трьом музейним колекціям пощастило здебільшого пережити озброєний більшовицький переворот 1917-ого, який поховав під уламками романівської імперії мільйони життів громадян країни. На їх базі в 17 січня 1920 року був створений в тому числі Музей Слобідської України ім. Григорія Сковороди, який так і залишився в приміщеннях Сергіївських рядів у зв’язку зі зручністю приміщення під керівництвом відомого етнографа Миколи Федоровича Сумцова (1854 – 1922).
В 1930-му його перейменували на Харківський історичний, а його художні артефакти релігійної тематики разом з розкішним іконостасом Успенського собору за малюнками Франческо Бартоломео Растреллі (1700 – 1771) було вивезено на склад художнього музею по Басейній 18.
Під час Другої світової війни доля всіх харківських музеїв (історичний, художній, атеїзму і революції), що лишилися в місті після евакуації, переплелася – в кінці 1941 року вони були об’єднані в єдиний музей Слобожанщини на чолі з Олегом Миколайовичем Рудинським, під керівництвом якого крім залишених в наявності експозицій в будівлі Жирардовської мануфактури був відкритий новий відділ природи.
Хоча за підсумками бойових дій від колишньої розкоші володіння унікальними артефактами мало що залишилося – склад з предметами культу згорів дотла, як і розбомблений будинок на Пролетарській 2 (нині Сергіївська) площі під час евакуації частина колекції загинула, деякі експонати так і не повернулися з Уфи, окупантами були вилучені і вивезені до Німеччини найцінніші і коштовні витвори. Загальні втрати склали триста тисяч експонатів.
Після визволення Харкова від німців вже 28 вересня 1943 року його державний історико-краєзнавчий музей відновив роботу, та почався довгий шлях відновлення по крупицях для представлення в колишніх будівлях архієрейського будинку та Жирардовської мануфактури. З 1950-ого він називався Харківським державним історичним, а через півтора десятиліття – втратив державний статус.
Після здобуття Україною незалежності і відновлення церкви в правах, сховище було передано в комунальну власність, а для його розміщення виділено пам’ятник архітектури навпроти – будівля старого ломбарду по Університетській 5, побудована за проектом Бориса Миколайовича Крнеенко (1871 – 1916) в 1908-ому. Зараз Харківський історичний, якому в 2015-му було присвоєно ім’я М. Сумцова, є одним з кращих музеїв і науково-дослідних етнографічних баз в країні, маючи в своїх фондах більше чверті мільйона унікальних експонатом, і при цьому його колекція постійно поповнюється новими знахідками.
Архітектура
Будівля старого ломбарду являє собою в унікальний пам’ятник архітектури, в якому активно використані елементи давньоруської архітектури. Крім зовнішнього декору його особливістю є звернення до центральної міської площі дворовим фасадом, що пов’язано із знищенням під час Другої світової будівлі Дворянського зібрання, що прикривало його з тильного боку.
Цегляний прямокутний (55м х 30м) периметр з невеликою прибудовою правого крила та ризалітами рясно оздоблений архітектурними елементами виконаними в стилі фігурної кладки: профільований лобовій карниз, ступінчаста аркатура, ширінки, віконні прорізи різних форм зі шропсамі та без, кокошники на двоярусних напівколонах з перехопленням, зубчасте завершення підвіконного простору багатошарові складнопрофільні карнизи центрального фасаду, профільовані пілястри – вони, об’єднані в єдиний малюнок, гармонійно виділяють масивний триповерховий силует на тлі навколишньої забудови.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Університетська, 5.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З Харківської об’їзної по Сумській / Полтавському шляху до майдану Конституції, де розташована будівля старого ломбарду.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (метро / автобус) до зупинки «Площа Конституції» в центр міста. В західній частині центральної площі розташований Харківський історичний музей.